28 березня 1797 року запатентували пральну машинку. У 1897-му народився один із засновників ОУН Микола Сціборський. У 1917-му відбулося перше засідання Української Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським. У 1930-му в Туреччині перейменували Константинополь на Стамбул. У 1939-му війська Франсіско Франко зайняли Мадрид, що знаменувало завершення громадянської війни в Іспанії. У 1979-му сталася найбільша аварія в атомній енергетиці США. У 2022-му мер Балаклії Іван Столбовий перейшов на бік окупантів.
Свята та пам’ятні дати 28 березня
28 березня – Всесвітній день історика.
Також відзначають: День їжі на паличці, День бур’янів, День народження пральної машини.
28 березня в історії
28 березня 1797 року запатентували першу пральну машинку.
28 березня 1897 року народився один із засновників та видатних діячів ОУН Микола Сціборський.
28 березня 1917 року відбулося перше засідання Української Центральної Ради під головуванням Михайла Грушевського.
28 березня 1930 року в Туреччині остаточно розпрощалися з Константинополем, змінивши назву головного міста держави на Стамбул.
28 березня 1939 року війська Франсіско Франко зайняли Мадрид, що знаменувало завершення громадянської війни в Іспанії, котра тривала з 1936 року. Наступного дня захисники республіки припинили опір. Цю війну часто називають “генеральною репетицією Другої світової”. У тому числі – через протистояння комуністів та націоналістів, прихильників демократії та диктатури. А також – тому, що противникам допомагали з одного боку комуністи, а з іншого – фашисти й нацисти.
Щоб зрозуміти причини війни, потрібно уявити ситуацію в Іспанії напередодні подій. Насправді небагато країн світу за всю свою історію пережили такий тривалий період переворотів і громадянських воєн, а також поринули в такий хаос як Іспанія. І почався він навіть не у XX столітті – а від початку ХІХ. Від початку це було протистояння монархії та прихильників обмеження влади короля (починаючи з ухвалення конституції 1812 року). Після того як король все ж таки скасував усі конституційні реформи, почався період переворотів. Між 1814-м та 1874-м їх сталося 12 (!) – і це лише успішні, провальні спроби важко піддаються підрахунку. У цей період трапилися й три громадянські війни (відомі як Карлістські війни). 1873-го іспанський король зрікся престолу, проголосили Першу Іспанську республіку. Проте вже 1874-го відбулася реставрація монархії.
У Першій світовій війні країна не брала участі, зберігаючи нейтралітет. Однак внутрішній хаос не вщухав. У 1923-му тут стався черговий переворот – військовий. Проте військова диктатура довго не втрималася. У 1931-му оголосили вибори. Утворилася Друга іспанська республіка. Але демократизація країні з такою насиченою “історією безладу”, м’яко кажучи, не допомогла. Протистояння, вуличні зіткнення, страйки виникали в різних частинах країни з різних приводів. Вибори 1931 року виграли ліві – республіканці та соціалісти, а 1933-го – вже праві (CEDA – Іспанська конфедерація автономних правих). Проте вони не сформували уряд, не отримавши підтримку президента. Коли ж переможцям виборів дісталося кілька міністерських посад (через рік), комуністи та соціалісти влаштували криваве революційне повстання. Його придушували іспанські військові – переважно силами дисциплінованої колоніальної армії з Марокко. Проте вже 1936-го на виборах із незначною перевагою переміг Народний фронт (об’єднання республіканців, соціалістів, комуністів і навіть анархістів). Після того, як лідер фронту Мануель Асанья-і-Діас, скориставшись лазівкою в конституції, замість сформувати уряд посунув із посади президента, праві почали планувати повалення республіки. Країна дедалі більше поринала в хаос і анархію, а поляризація прибічників лівих і правих була такою, що сутички відбувалися в більшості населених пунктів.
Саме на цьому тлі у справу вирішили втрутитися іспанські військові – вони спланували переворот. Мета, звичайно, була “шляхетною” – навести лад. Планував переворот аж ніяк не його кінцевий бенефіціар та майбутній диктатор Франсіско Франко, а генерал Еміліо Мола.
Проте Франко брав участь у процесі. Традиційно для Іспанії навіть заколот пішов не за планом. Точніше – почалося все як по нотах, але захопити “з наскоку” ключові міста військовим не вдалося. Армія, як і суспільство, розкололася – частина приєдналася до генералів, частина зберегла вірність республіці. І ті, й ті проводили мобілізацію. Щобільше, поступово до кожної зі сторін на допомогу приходили іноземці. Швидко чітко сформувалися два табори: республіканці (а з ними всі іспанські ліві та анархісти) і націоналісти (теж “різношерста” компанія – від генералів-заколотників до монархістів, релігійно-консервативних карлістів і фашистів). Обидві сторони намагалися досягти переваги в людях і техніці, але тривалий час їхні сили були майже рівними.
21 вересня 1936 року Франсіско Франко обрали головнокомандувачем армії націоналістів на зборах вищого генералітету, він отримав звання генералісимуса. А поступово (після смерті організатора не особливо вдалого перевороту Еміліо Моли, одного з лідерів повстанців Хосе Санхурхо та ще кількох діячів) Франко став одноосібним лідером націоналістів.
Війна тривала до 1939 року зі змінним успіхом. Спроби армії Франко захопити Мадрид при цьому відбувалися ще з 1936 року, проте без успіху. Але поступово шальки терезів почали схилятися на бік армії націоналістів (не без підтримки нацистських та фашистських іноземних союзників). У 1939-му події розгорталися вже з надзвичайною швидкістю – через два місяці війська Франко захопили Каталонію. Одне за одним здавалися великі міста: 26 січня – Барселона, 2 лютого – Жирона. У світі також розуміли, хто ось-ось буде головним в Іспанії. Так, 27 лютого Велика Британія та Франція визнали режим Франко.
Однак, щоб остаточно перемогти, потрібно було захопити столицю. Цьому сприяла ще й чергова хвиля хаосу в таборі республіканців – там 5 березня військові здійснили переворот проти прем’єр-міністра. Прийшовши до влади, вони запропонували Франко мирні переговори, але той уже був налаштований виключно на капітуляцію противника. 26 березня війська націоналістів розпочали загальний наступ, а 28-го вже зайняли Мадрид. До 31 березня вони контролювали всю територію Іспанії. 1 квітня здалися останні республіканські війська, а Франко проголосив перемогу у спеціальному радіозверненні. Після цього він влаштував репресії проти колишніх противників (за найскромнішими оцінками стратили 30 тисяч республіканців, ще більше ув’язнили). Сотні тисяч республіканців втекли за кордон. Франсіско Франко правив країною ще 30 років і сам обрав собі наступника – незадовго до смерті погодившись на реставрацію в країні монархії.
28 березня 1979 року сталася найбільша аварія в атомній енергетиці США. Вона вважалася також найбільшою у світі до вибуху реактора Чорнобильської АЕС.
28 березня 2022 року мер Балаклії Іван Столбовий перейшов на бік окупантів. Після кількох днів відсутності з ним зв’язку Столбовий повернувся до Балаклії та відразу “пішов у народ” – агітувати за приєднання до “русского мира”.
Джерело: objectiv.tv