Застосування державою технології розпізнавання обличчя: що вирішив Європейський Суд

Надіслав: slavkin1 , дата: ср, 10/04/2023 - 07:30
Ворон

20 вересня цього року Верховний Суд на своєму офіційному веб-порталі (https://supreme.court.gov.ua) опублікував дуже цікаве інформаційне повідомлення про важливе рішення Європейського Суду з прав людини у справі GLUKHIN v. russia (№ 11519/20) щодо застосування державою технології розпізнавання обличчя на відповідність вимогам Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.). Зараз розповімо про це більш детально.

Про фабулу справи  

За обставинами справи, заявник – пан Ніколай Глухін – 23 серпня 2019 року провів одиночний пікет на підтримку іншого політичного активіста – пана Котова, проїхавшись у московському метро з картонною фігурою останнього в людський зріст та банером «Ви, мабуть, жартуєте. Я Константін Котов. Мені загрожує до п’яти років за [статтею] 212.1 за мирні протести».
Через кілька днів заявника заарештували, коли він їхав у метро.
Пан Глухін стверджував, що працівники поліції, ймовірно, з метою його ідентифікації зібрали і використали скриншоти із сайту соціальної мережі та відео з камер відеоспостереження, встановлених на станціях московського метро, якими він проїхав 23 серпня 2019 року, і через кілька днів використали технологію розпізнавання обличчя в реальному часі, щоб знайти та заарештувати заявника.
Заявник скаржився, що подальше визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення за неповідомлення органів влади про його одиночний пікет та використання технології розпізнавання обличчя під час обробки його персональних даних порушили його права відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі – Конвенція).

Вердикт Європейського Суду

Здійснюючи оцінку обставин справи за статтею 10 Конвенції («Свобода вираження поглядів»), Європейський Суд (далі – ЄСПЛ) дійшов висновку, що дії заявника були його способом висловити думку з питання суспільного інтересу й нетерпимість, яку влада виявила до його одиночного пікету, що, безперечно, був мирним, не була обґрунтована «відповідними або достатніми підставами».
Звертаючись до загальних принципів, напрацьованих ЄСПЛ за статтею 8 Конвенції, ЄСПЛ відзначив, що інституції Конвенції вважають, що моніторинг дій та переміщень фізичної особи в громадському місці за допомогою камери, яка не записувала візуальних даних, сам по собі не є формою втручання у приватне життя. Однак застереження щодо приватного життя можуть виникнути, щойно з’явиться будь-який систематичний або постійний запис таких персональних даних, зокрема фотографії ідентифікованої особи.
ЄСПЛ оцінив надані докази та пояснення сторін (серед іншого, наявність чинних розпоряджень про встановлення камер відеоспостереження в московському метрополітені, які забезпечують виявлення та ідентифікацію визначених осіб системами відеоспостереження; доступну публічну інформацію щодо численних справ, пов’язаних із використанням технології розпізнавання обличчя для ідентифікації учасників протестних заходів у Росії; відсутність будь-якого іншого пояснення уряду щодо швидкої ідентифікації пана Глухіна тощо) і констатував, що в цій справі до заявника справді було застосовано технологію розпізнавання обличчя.
Аналізуючи питання наявності та пропорційності втручання у право заявника, ЄСПЛ зазначив, що законодавство держави-відповідача, зокрема положення чинного на час подій Закону «Про обробку персональних даних» від 27 липня 2006 року № 152-ФЗ, відповідно до розділу 11 (2) якого обробка персональних біометричних даних особи без її згоди була правомірною за умови «здійснення правосуддя, а також у випадках, передбачених законодавством з питань оборони, безпеки, боротьби з тероризмом, транспортної безпеки, боротьби з корупцією та оперативно-розшукової діяльності», на які посилався уряд як на правову підставу втручання у права заявника, були сформульовані занадто широко та не містили жодних обмежень щодо характеру ситуацій, які можуть призвести до використання технології розпізнавання обличчя, передбачуваних цілей, категорій людей, які можуть стати ціллю, або щодо обробки конфіденційних персональних даних. Крім того, уряд не посилався на будь-які процедурні гарантії, механізми наглядового контролю та доступні засоби правового захисту, що мали б супроводжувати використання технології розпізнавання обличчя в росії. Тобто національне законодавство навіть не передбачало фіксації в офіційних документах/базах або повідомлення особи/громадськості про використання технології розпізнавання обличчя.
ЄСПЛ вважав заходи, вжиті до заявника, «особливо нав’язливими» тому, що вони стосувалися технології розпізнавання обличчя в реальному часі. Оброблені персональні дані містили інформацію про участь заявника в мирній акції протесту, а отже розкривали його політичні погляди. Відповідно, вони належали до спеціальних категорій конфіденційних даних, які потребують підвищеного рівня захисту.
ЄСПЛ зауважив, що використання такої особливо нав’язливої технології для ідентифікації та арешту учасників мирних акцій протесту може мати негативний ефект щодо прав на свободу вираження поглядів і свободу зібрань.
За таких обставин використання технології розпізнавання обличчя для ідентифікації заявника не відповідало «нагальній суспільній потребі» та є несумісним з ідеалами й цінностями демократичного суспільства, керованого верховенством права, яке Конвенція покликана забезпечувати та підтримувати.  

Для довідки

З детальнішим описом цього рішення наші читачі зможуть ознайомитись у наступному огляді практики ЄСПЛ на офіційному веб-порталі Верховного Суду(https://supreme.court.gov.ua), а попередній огляд доступний за посиланням тут:https://is.gd/zBq7LX.

Ігор Ворон, юрист.