Днями у житті Кам’янського відбулась вельми цікава подія – аутсайдер минулих парламентських та місцевих виборів, екс-депутат міськради та «опозиціонер» Андрій Іванченко все ж таки потрапив під мобілізацію та нині служить в лавах Збройних Сил України.
Про це сам Іванченко поспішив повідомити в соціальних мережах.
Отже, пост у нього вийшов дуже зворушливий, як кажуть, хоч до рани прикладай. Але ж про деякі цікавинки зі свого життя у воєнний період пан Іванченко просто промовчав, а за деякі речі просто збрехав. Що ж, ми розкажемо те, про що не написав або збрехав цей «опозиціонер».
Іванченко чомусь не написав подробиці того, як він все ж таки потрапив до військкомату. Бо повістки йому вручали як мінімум тричі. Спочатку, отримавши повістку, пан політик посилався на свій вік – йому вже 50 років і призивати його не можуть (хоча, згідно закону, призивний вік – до 60 років), а ще казав, що в нього щось там з рукою. Потім – на те, що прописаний він не в Кам’янському, а в іншому місті, тому знову ж таки не підлягає мобілізації. А ще – що він більш корисний Україні у якості волонтера.
Казали ще про один випадок – у наш військкомат подзвонили з області й наказали Іванченка не чіпати. Правда це чи ні – досі невідомо. А кілька тижнів тому, коли Іванченку вручили чергову повістку, його товаришка по «опозиції», новоявлена лідерка місцевої «Батьківщина» Світлана Логінська підняла несамовитий ґвалт в соцмережах – мовляв, політичні переслідування з боку влади! (цікаво, а тисячі кам’янчан на фронті – це теж «жертви переслідувань», чи як?). Подейкують, що навіть цього разу, отримавши чергову повістку і прибувши до військкомату, пан Андрій намагався якось «відкосити», знову казав про хвору руку, кажуть, натякав на те, що «можна договоритися», але все марно – признали придатним до служби і направили до армії. Направили, до речі, не дуже далеко – його військова частина розташована на території Кам’янського району, що, погодьтесь, далеченько від фронту.
У своєму дописі Іванченко чомусь не написав і того, чому він одразу після 24 лютого 2022 року не пішов до ЗСУ добровольцем і не зробив це за весь період війни. Чи його патріотизм – це лише гучні слова для політичного піару? Або ще одна цікава деталь – пан Андрій є офіцером запасу, бо закінчив військову кафедру українського вишу. Відомо, як в ЗСУ потрібні офіцери, але ж Іванченко аж ніяк не поспішав до армії. То де ж офіцерська честь у цього пана? Невже вона в нього є? Бо щось не віриться.
Отже, висновок такий – патріотизм Іванченка не більше як красиві слова, за допомогою яких він намагається залишатися у місцевій політиці і на майбутніх виборах у черговий раз спробувати прорватися у владу. А на ділі – він звичайнісінький базікало, і його гучні слова нічого спільного з патріотизмом не мають.
Тепер про відверту брехню. Іванченко пише, що буцімто в перші дні війни «влада в Кам’янському зникла» і він ледве не самотужки створював підрозділ територіальної оборони. Що ж, давайте відновимо події лютого-березня 2022 року у нашому місті. 24 лютого – початок російського вторгнення в Україну. 25 лютого на сесію збираються депутати міської ради, усі посадовці – від мера до рядових спеціалістів – на своїх робочих місцях, а не втекли кудись, як брехали Іванченко і його колеги по «опозиції». Сесія, серед інших, приймає рішення про виділення значних коштів з міського бюджету на допомогу військовим, зокрема, й на всіляке сприяння територіальній обороні Кам’янського. Щоденно в приміщенні міськвиконкому проходять засідання оперативного штабу по організації захисту міста, роботою цих засідань керують начальник районної військової адміністрації Олег Гапіч та мер Андрій Білоусов. Будуються блок-пости та захисні споруди, вирішуються питання забезпечення бійців ТРО всім необхідним, налагоджується механізм допомоги ЗСУ мешканцями нашого міста. І все це – під керівництвом міської влади і особисто мера Білоусова, про яких Іванченко бреше, що вони начебто «зникли». Щоб ми не були голослівними, наведемо слова Олександра Костенка, який тоді керував батальйоном ТРО Кам’янського району.
Причому сказав це Костенко 1 березня 2022 року, тобто через тиждень після початку війни.
https://www.youtube.com/watch?v=lmoxP79nKzg&t=50s
Як бачите, додати нічого – пан Олександр все сказав, хто що робив у перші дні війни.
Іванченко ж каже, що вже о 9-й ранку 24 лютого був у військкоматі. Тому знову виникає питання – чому, як офіцер, відразу ж не попросився в діючу армію? Втім, ми вже обговорили цю тему – воювати пан Андрій не збирався, його справжня мета – майбутні вибори і влада в Кам’янському.
І ще. Пан Андрій пише, що «не може бути вдома, коли в країні війна». Цікаво, а з лютого 2022 по вересень 2023 року він міг бути вдома, і йому нічого не заважало уникати військкомату?
Така от невесела історія з «опозиціонером», який рветься до влади, щось приховує, десь бреше і намагається будь-якою ціною завоювати прихильність кам’янчан. Мабуть, думає, що війна все спише, можна й збрехати. І, мабуть, неодноразові поразки на минулих виборах його нічому не навчили…
До речі, про те, як і де «служать» «опозиціонери» Кам’янського, можна не лише великі статті писати, а й фільм знімати. Назвати такий фільм, наприклад, «Батальйон «косарів» Кам’янського». І вийде дуже й дуже цікаво.