Війна вносить суворі корективи в життя всіх українців, у тому числі і діячів культури. І сьогодні чимало українських акторів замість роботи на сцені та на знімальних майданчиках, боронять Україну в лавах місцевої тероборони та ЗСУ, допомагають бійцям на передовій чим можуть, та ведуть боротьбу на інформаційному фронті. Ми вирішили розказати, чим зараз займаються відомі актори, які мають безпосереднє відношення до нашого міста.
ОЛЕКСІЙ ХІЛЬСКИЙ
Олексій Хільский народився у нашому місті 14 листопада 1987 року. У 2014 році він закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж, після чого тривалий час працював у Дніпропетровському театрі «Віримо!». З 2016 року почав зніматись у кіно, зокрема у популярних серіалах: «На твоєму боці», «Квочка», «Нюхач 3», «Кріпосна», «Лікар Ковальчук» та інших. Згодом Олексій переїхав до Киїєва, де продовжив успішну кар’єру в кіно. У 2020 році зіграв одну з головних ролей у серіалі «Виклик» про життя та роботу рятувальників МНС. Серіал мав високі рейтинги і згодом на екрани вийшов його другий сезон. На початку 2022 року Олексій готувався до прем’єри вже третього сезону серіалу «Виклик». Проте розпочалася війна.
У перші дня після російського нападу Олексій, як я багато інших киян, допомагав будувати блокпости, рятувався від ворожих обстрілів у сховищах. 28 лютого він записав та опублікував на своїй сторінці в соцмережах відеозвернення до родичів та знайомих з Росії.
«У нас дома война! Россия напала на Украину.
И мне больно от того, что вы молчите! У вас свои дела, наверное, более важные. Но когда все закончится (обязательно нашей победой! Не спрашивайте почему, я так в этом уверен), как вы будете жить с вашим молчанием, как будете богу молиться, как детям в глаза смотреть?
Я не испытываю к вам злости! Мне вас жаль!
А мы дома!!! Спасать нас не нужно!
Русский военный корабль - иди на х₽й!»
Олексій записався до тероборони кварталу, із дружиною Надією (також акторкою) займався волонтерством. «Їздили столицею, допомагали розвозити їжу, ліки, одяг», - розповідає актор про той складний час.
Після того, як Київська область була звільнена від окупантів, Олексій вирішив піти боронити землю зі зброєю у руках.
- Я весь час відчував, що маю сили і бажання зробити щось більше. За природою я не військовий, але впевнений, що зробив правильний вибір. Відчуваю, що знаходжусь там, де потрібно - зізнався Олексій у інтерв'ю виданню «Подолянин».
- Під час навчання ми часто розмовляли з хлопцями, які теж не могли сидіти вдома, коли країна і рідні опинилися в небезпеці – продовжує Олексій. – Історії в усіх різні, але всі прийшли сюди, бо розуміють, що необхідно надавати ворогові по зубах і гнати його звідси.
Олексій зазначає, що акторська професія стала йому у нагоді і у армії – 31 березня він склав військову присягу, і саме йому довірили читати її текст перед строєм побратимів.
- Склали присягу на вірність українському народові! Мені випала честь читати для всіх присягу, а всі повторювали. Радий, що зміг застосувати свої акторські навички у військовій справі. Це тільки початок, - написав Олексій у соцмережах після цієї урочистої події.
Зараз Олексій Хільский проходить службу у військовій частині А2641. До речі, його молодший брат - також військовий і служить у Харкові. «Він підтримав мій вибір. Брату я розповідаю все, а ось батькам менше, аби не хвилювалися», - зазначає Олексій.
ТИМУР НІЗАМЄЄВ
Тимур Нізамєєв також народився у Кам’янскому. У 2010 році він закінчив навчання у 29-ій школі на Лівому березі та поступив до Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. Після закінчення коледжу працював актором у театрі «Віримо», знімався у рекламі, викладав акторську та ораторську майстерність. Почав зніматись у серіалах («Нюхач 3», «Слід», «Порушуючи правила», «Водна поліція») і згодом також переїхав до Києва.
З родиною Тимур оселився у Гостомелі і з початком війни не встиг евакуюватися у безпечне місце, тому відчув на собі всю «братську любов» російських загарбників.
Вже 1 березня Тимур зробив пост у своєму Instagram «Як я потрапив в окупацію» в якому розповів як він з родиною виживає у складних умовах.
«Громадський транспорт одразу перестав ходити, та і на власному авто було не так легко уїхати ( в мирний час у годину пік в заторах можна простояти годину). Поки ми вирішували, що будемо робити, ми почули звук гелікоптерів, штурмових та десантних, які летіли на місцевий аеропорт, який зранку був атакований однією з ракет. Розпочався повітряний та надземний бій. Нам довелося сховатися у підвалі, де були тільки стіни та світло (та невдовзі і його не стало). Ми ховалися та намагалися зрозуміти, що коїться, адже зв’язку там не було. Зранку наступного дня ми дізналися, що постійно йшли бої за володіння нашого селища, та згодом, щоб зупинити рух танків на Київ, було підірвано мости. Ми стали відрізані від міста, від ЗСУ, від постачання їжі та ліків. Тоді я згадав свою бабусю, вона привчила нас завжди робити запаси їжі. Я зробив ревізію та зрозумів - ми протримаємося! Спасибі бабусю. З часом в селищі відключилось світло, треба якось зберегти м’ясо з морозилки (його багато але який з нього сенс, якщо воно пропаде). Тоді знову знадобилися бабусині рецепти по засолу м’яса (так воно довше збережеться без холоду та при потребі його можна буде їсти сирим).
Якби нам важко не було, та всі зберігають людяність. Ми ділимося їжею, ліками, по 10 разів питаємо один одного, чи не потрібна якась допомога. Зібрали зі всієї околиці бензин, та злили зі всіх ворожих танків та іншої техніки пальне, щоб запустити раз на добу генератори, які дають нам змогу запустити насос для води та зарядити телефони для зв’язку. Створили чат, в якому ділимось інформацією. Всі стали згуртованими та дружніми. Та я нарешті познайомився із сусідами:) Ми тримаємось!»
5 травня Тимур зробив ще один пост, в якому було багато болю, люті і розпачі.
Тож знайте, руський «мир» це:
-подумки прощатися зі всіма родичами та друзями,
- знати, як свистить міна, запускається «град», летить ракета та здригається все навколо, коли поруч палає снаряд,
- обговорювати із сім’єю, як краще зробити, щоб хоч хтось із вас вижив,
- розподіляти та ділити їжу
- спіймати мародера та впізнати в ньому свого знайомого, який просто хотів поїсти,
- покинуті тварини, які тепер бігають вулицями міста в надії притулку, та змоги прогодуватися,
- це коли створюється гуманітарна криза. (Ці покидьки не дають зеленого коридору для евакуації, та постачання їжі та ліків. Ви тільки уявіть, деякі люди у селах вже більше неділі без світла, газу та води. З маленькими дітьми. Хтось без життєво необхідних ліків. Хтось вагітний. Іноді бої настільки гарячі, що в людей навіть немає змоги набрати води в колодязі у власному дворі. Також є люди, які були на заробітках і як розумієте, у них тут взагалі немає ніяких запасів. Іноді ці покидьки все ж таки створюють зелений коридор, та потім починають по ньому стріляти)…
Руський «мир» це обстрілювати будинки у вздовж дороги, щоб їх не закидали коктейлями молотова.
Це коли російські військові перевдягаються у форму ЗСУ, та під предлогом евакуації, саджають місцевих жителів у автомобілі, та пускають транспорт повний цивільних людей, перед своєю бойовою колоною як живий щит.
Це коли російська армія вивішує білий прапор, начебто з наміром здатися, а коли наближається ближче до ЗСУ - починає вогонь на ураження.
Це коли російська армія обстрілює машини швидкої допомоги, пожежників, які приїжджають тушити пожежу, людей, які намагаються евакуюватись, волонтерів. Обстрілюють мирних жителів в місцях, які навіть не мають стратегічної цінності, та розташування наших військ, з метою поширити паніку.
Згодом родині Тимура пощастило вирватись з Гостомеля, добратися до Києва, а звідти поїхати на західну Україну. Проте після пережитого Тимур і його брат Максим вирішили не «пересиджувати» лиху годину у відносно спокійному місці, а пішли до територіального центру комплектування, щоб приєднатися до лав захисників України.Зараз брати служать разом з Олексієм Хільским у одній військовій частині і мріють, що після перемоги обов’язково повернуться додому.
- Ворог змусив нас із братом, моїх друзів взяти до рук зброю і йти у бій. Загарбники самі розбудили в нас войовничість. Без перемоги повертатися додому ми не плануємо! А в рідні домівки ми повернемося обов’язково! – каже Тимур.
ЄВГЕН ОЛІЙНИК
Актор Євген Олійник закінчив Дніпропетровський Театрально-художній коледж (ДТГК) за спеціальністю «актор драматичного театру та кіно», де навчався у майстерні Сергія Анатолійовича Чулкова. Тож цілком логічно, що згодом він кілька років працював у нашому місті у академічному музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки.
З 2014 року почав зніматися у кіно, дебютувавши у стрічці «Брат за брата-3». Далі зіграв у cthsfkf[ «Поганий добрий коп», «Співачка», «Вперше прощається», «Бійся бажань своїх», «Від любові до ненависті», «Про шо не розповість річка» та інших. Став широко відомий після головних ролей у серіалах «Козаки. Абсолютно брехлива історія» та «Дитячий охоронець».
З початком війни Євген почав допомагати бійцям на передовій, зосередившись на допомозі тим, кого він знає особисто і тим, хто безпосереньо звертається до нього з проханням про допомогу. Спочатку актор витрачав свої власні кошти, а потім став збирати гроші на придбання необхідного спорядження у всіх бажаючих допомогти військовим.
- Уже в перші дні війни я помітив, і про це багато писали в тому числі і в соцмережах, що хлопці йдуть на фронт з одними автоматами, навіть без форми, не кажучи вже про «броніки»… Прийшло чітке розуміння того, що в мене є знайомі пацани, які пішли на передову та у багатьох із них взагалі немає нічого, крім старих «калашів» та касок. Тому я поступово почав цим усім займатися. Дізнавався про їх потреби, купував, потім пересилав туди, де це потрібно.
Поступово набував необхідних зв'язків, вже знав де що можна дістати. Спочатку купував все за свої гроші, але гроші закінчуються швидко, якщо ти витрачаєш їх досить активно. Тому поступово почав залучати й інших людей, якібули згодні допомогти – надати безкоштовно спорядження або ще щось.
Щодо допомоги, то я намагаюсь допомагати тим, хто реально на «передку», хто реально воює і кого я особисто знаю, в кому я стовідсотково впевнений. Тому я знаю, що моя «посилка» дійде за призначенням до конкретного підрозділу, який безпосередньо воює у «гарячих» точках… Якщо мій колега зараз воює і каже, що його батальйон зазнає труднощів із комплектацією спорядженням, то я йому вірю. І відповідно передаю саме йому, що вдається роздобути зі спорядження, бо знаю цю людину і впевнений, що все відправлене потрапить чітко за призначенням, - розказує актор про свою волонтерську діяльність.
Проте Євген Олійник передає на передову не лише форму, амуніцію та спорядження.Серед останніх відправлень був прапор України з автографом актора, який у нього попросили шанувальники творчості Евгена Олійника.
- З прапором особлива історія. Мене попросила військова зі своїм чоловіком відправити прапор з моїм автографом, бо вони є шанувальники моєї творчості. Це найменше, що я міг зробити для наших захисників, але це не останнє, що я для них буду робити. І це дуже приємно, що твоя творчість комусь потрібна там, - розповів про цей випадок актор.
Крім волонтерської діяльності Євген Олійник воює і на інформаційному фронті, також використовуючи для цього соцмережі. Він записав різкий вірш зі зверненням до окупантів. Непроханих гостей актор закликає рятуватися і якнайскоріше тікати з нашої землі поки вони ще живі.
НЕПРОШЕНЫМ ГОСТЯМ
Вот ты, ты, который сюда пришёл…
Которого в гости мы к нам не звали…
Во ты, тот который хотел медали,
Плевать, что детишки сидят в подвале,
А матери их подавляют шок…
А бабушки их режут ткань из штор:
«На бинт пригодится… Сошьём… А что?»
Вчера прилетело вон на вокзале….
А после гражданских к врачам на стол…»
Вот ты, ты, который, потом увяз…
У вас не заладилось. Не сложилось.
Когда из двух рот только трое живы.
УАЗ догорает и рвутся жилы.
Паёк на пол дня и лагает связь,
Ни славы, ни подвига, ни наживы.
А вам обещали радушный Киев?
Парад обещали?
Девчонок? Джаз?
А тут лишь потери и кровь сквозь грязь,
Свинцом угощают и мрешь дымясь,
Без правды. Без смысла. Без гордых фраз.
Ты умер тут зря, зря погиб, служивый…
Вот ты, ты, который ещё живой.
Который был пригнан и брошен в почву.
Который дрожит от озноба ночью,
Которому страшно так часто очень
В земле неподатливой и чужой,
Где пулей приветствуют и ножом.
Где кажется воздух проклятьем жжёт,
А смерть отточила свой липкий почерк…
Ты видел… Ты понял… И что есть мочи
Спасайся отсюда, пока живой…
Домой. Чтоб не трупом… Иди домой.
ЕВГЕНИЙ ОЛЕЙНИК.
Фото зі власних сторінок акторів у соцмережах.