Про мистецтво в умовам війни, військове амбасадорство та своє відношення до того, що ромів називають «тракторними військами».
З самого початку повномасштабного російського вторгнення в Україну відомий український ромський співак і музикант, заслужений артист України Петро Чорний почав виступати у військових частинах та перед цивільними у прифронтових областях. Піднімав людям настрій, допомагав збирати кошти на потреби ЗСУ, а квітні цього року став офіційним амбасадором окремої бригади ТРО м. Дніпро. Співак виступає на концертах під прапором бригади, висвітлює її діяльність і збирає кошти на її потреби.
- Петро Миколайович, як почалася ваша концертна діяльність в умовах війни?
- Коли почалася війна, я був розгублений, пригнічений, шокований, як і мільйони інших українців. У цьому стані я був кілька днів. Я не знав, що треба робити далі, як поводитися. Ми всім колективом, а це і артисти балету, і музиканти, вісім днів сиділи у Києві у підвалі, де ховалися від обстрілів. Але поступово я прийшов до думки, що треба щось робити, допомагати рідній країні. Як співак, як митець і як патріот я не міг залишитись осторонь. І я почав робити те, що вмію краще всього – виступати перед людьми, виступати перед бійцями, почав робити те, що підказувало мені моє серце. У мене є знайомі військові, які підказали куди можна поїхати і допомогли домовитися про перші виступи в частинах. Тоді я зрозумів, де я маю бути, що я повинен робити, я зрозумів, що моє місце в рядах бійців культурного фронту. От так вийшло, що ми з колективом стали одними перших хто став виступати з концертами після початку повномасштабного російського вторгнення.
- З першими виступами вам допомогли, а як далі ви домовлялися про виступи в частинах та перед цивільними у прифронтових областях?
- Із цим були певні складнощі. І навіть не лише в плані комунікацій, а й через технічні складнощі. Тому що звичайна, «мирна» система концертної діяльності тут не підходила. Співати на вулиці, просто неба, для мене не проблема. Я це пройшов ще у студентські роки. Але, крім цього, потрібно ще налаштувати звук, світло, щоб вийшов повноцінний концерт. Але ці питання ми з командою якось пристосувалися вирішувати. Часто, особливо на початку повномасштабного вторгнення, багато хто взагалі ставився скептично до ідеї подібних концертів і говорив нам: «Схаменіться! Які концерти! Навколо війна йде!» Доводилося пояснювати, що зараз як раз людям і потрібні якісь позитивні емоції, їм потрібен емоційний підйом, їм потрібна розрядка. Ми, діячі культури, це розуміли. Тому, наприклад, вже на початку війни Олександр Пономарьов написав пісню «Україна переможе!» і записав на неї кліп разом з іншими відомими артистами Михайлом Хомою, якого всі знають як Дзідзьо, Тарасом Тополею, Євгеном Кошовим, Юрієм Ткачом. Мене також він запросив до роботи над цим відео, як представника «тракторних військ». У нас вийшов дуже емоційний кліп, який вже за кілька днів зібрав на ютубі більше мільйона переглядів. І вже це доводило, що мистецтво під час війни потрібно людям.
- Вам було страшно, коли ви їхали до хлопів на «одиничку»?
- Так. Я спочатку не знав, що я їм можу сказати? Як я буду дивитись їм у очі. Я їхав і дуже з цього приводу хвилювався. Я дійсно боявся зустрічі з ними. Проте коли я побачив цих хлопців, цих велетнів з ясними обличчями, то в мене кров так завирувала, що я вжне нічого не боявся. Мені просто захотілося стати поряд з ними пліч-о-пліч. Я їхав туди, щоб підтримати їх морально. Якось зарядити їх позитивом, а вийшло, що я від них заряджався якоюсь енергією.
- Я маю на увазі чи не боялись ви, що можете потрапити під обстріл?
- У цьому сенсі – ні, не боявся. Зараз і в Києві також може «прилетіти». Ми живемо в умовах війни і за її правилами. Ми знаємо «правило двох стін», ми знаємо, що потрібно у разі тривоги бути подалі від вікон. Так що обстрілів я не боявся.
- Розкажіть як ви стали амбасадором окремої бригади територіальної оборони Дніпра і що входить у ваші обов'язки, як амбасадора цієї частини?
- Коли ми відпрацювали певну кількість концертів, ми зрозуміли, що нашу діяльність треба якось упорядкувати і навіть розширити. Ми зрозуміли, що наша популярність, як творчого колективу, дозволяє нам допомагати волонтерам, збирати кошти тощо. Зазвичай, люди більше вірять публічним особам, коли ті закликають, наприклад, допомогти якійсь частині чи благодійному фонду. Тому вже невдовзі після початку повномасштабного вторгнення артисти зібралися і відкрили Благодійний фонд «Підтримки діячів культури». Я став одним із волонтерів цього фонду. Тобто у мене вже був певний досвід і виступів перед бійцями і волонтерської діяльності. Потім ми з моїм адміністратором звернули увагу, що деякі діячі культури стають офіційними амбасадорами певних підрозділів ЗСУ. Нам здалося цікавою така співпраця. Ми вивчили всі питання, та нюанси, що пов’язані з амбасадорством. Амбасадор – це по суті «провідник», який будучи публічною людиною, «висвітлює» діяльність тієї чи іншої військової частини, допомагаєзбирати кошти на придбання певного обладнання та спорядження. До речі, я зараз завжди на концертах виступаю під прапором, який підписаний хлопцями з цієї бригади. Ми вирішили підійти до цього питання досить серйозно у тому числі і врахувати всі юридичні аспекти. Ми зв’язалися з командуванням бригади і домовились, що ми будемо висвітлювати їх, як одну із самих ефективних та потужних бригад ТРО у складі ЗСУ, а вони, зі своєї сторони, висвітлюють мистецьку та волонтерську діяльність нашого колективу під час війни. Потім ми приїхали до бригади і підписали з її командуванням письмовий меморандум, який було складено військовим юристом. І в якому було прописано, що я, як артист, виконую свої певні обов’язки, а бригада – свої обов’язки. І зараз на своїх концертах ми збираємо гроші саме на потреби цієї бригади. У нас для цих цілей є окремий розрахунковий рахунок, у нас є всі необхідні документи, які ми можемо показати будь-кому, щоб підтвердити, що всі зібрані гроші йдуть саме цим хлопцям.
- Цікаво, чому саме ця бригада привернула вашу увагу і ви вирішили стати її амбасадором?
- Скажу чесно, у мене була можливість таким же чином співпрацювати з якоюсь військовою частиною у Києві. Але я навмисно обрав бригаду, хлопці якої захищають нашу країну у самих гарячих точках. Я не буду казати де вони стоять, бо можливо це військова таємниця. Я спеціально поїхав до них до Дніпропетровської області, бо сюди мене вело моє серце.
- Ви сказали, що у свій кліп Олександр Пономарьов запросив вас, як представника «тракторних військ» Не образливо, що ромів називають «тракторними військами»?
- Якщо це на користь перемозі, то ні. Це ж реальний факт, коли роми підчепили до трактора танк росіян і вкрали його. Цим можна пишатись. Я знаю цих людей. Це було, до речі, під Каховкою. Це ще одне підтвердження того, як об’єдналася вся країна, коли до нас прийшов ворог. Коли ми підписували меморандум про співпрацю з керівництвом бригади, то обмінялися прапорами. Вони мені подарували свій прапор бригади з підписами бійців, а я їм – ромський прапор. Він єдиний для всіх ромів світу. І ця інформація розлетілася по багатьох країнах світу. Адже у світі багато відомих ромів. Наприклад, футболіст ЗлатанІбрагімович. До речі у лавах ЗСУ є багато ромських батальйонів. Я також був у них і мене переповнює гордість за цих хлопців. Так, рома живуть по всьому світові, але для тих, що живуть тут у нас батьківщиною є Україна. І вони її захищають.
- Які пісні зараз входять до вашого репертуару і чи є в ньому пісні на російській мові?
- Звісно, що у мене в репертуарі раніше були пісні на російській мові. Зараз я їх не співаю. Хтось мені може закидати, «дивіться, як він перевзувся». Це не так. Просто до повномасштабного вторгнення у таких пісень були свої слухачі. Я співав для них. Звісно, що зараз я не можу співати таких пісень. Це моя принципова позиція як патріота, як громадянина України. Я співаю такі відомі пісні як «Отаман», «Дніпро-рідний батько, «Лети на край».Ще у мене в репертуарі є чудова пісня «Добрі люди», яка була народжена вже під час війни. Спільними зусиллями, ми відзняли кліп на реальних подіях, так як герої кліпу молоде подружжя ,по-справжньому побралися,і я їм вирішив зробити подарунок,зняти їх у кліпі!Ще дуже хотів висвітлити у цій пісні культуру та традиції українського народу.
Знаєте, в принципі з людьми можна спілкуватись і без пісень. Ви знаєте, коли я приїхав до першої військової частини, то там тоді через певні обставини неможливо було співати. І я просто спілкувався, розмовляв з хлопцями. Я просто розповідав їм про те, що відчуваю, що мене турбує…