До 80-річчя Перемоги.
Кам’янчанин Євген Коломойський прислав у редакцію матеріал про своїх родичів, які воювали на фронтах Другої світової війни.
Перебираючи фотографії із сімейного архіву, я зупинив погляд на фото Коломойської Еміль Львівни із сином Лівою у військовій формі. Еміль Львівна була дружиною Рувима Коломойського, рідного брата мого діда по батьківській лінії.
Рувим Семенович Коломойський вже наступної доби після початку вторгнення на радянську територію військ гітлерівської Німеччини вступив на службу військовим лікарем евакогоспіталю №1797 (ЕГ 1797). Разом із ним пішла добровольцем на військову службу та Еміль Львівна.
Евакогоспиталь (ЕГ) №1797 було сформовано у м.Дніпродзержинську 23 липня 1941р. Його начальником став військовий лікар 3-го рангу Лев Матвійович Прупес.
У той же шпиталь був призваний і військовий лікар 2-го рангу Арон Маркович Гурвіч.
Так війна звела разом 3-х лікарів із одного міста: Гурвіча А.М., Коломойського Р.С., Прупеса Л.М.
Евакогоспиталь №1797 не належав до жодної військової частини. Він був самостійною військовою одиницею Окремої Приморської армії, яка обороняла Крим та Кавказ. (За доблесть та мужність, виявлені в боях, Гурвіч А.М., Коломойський Р.С., Прупес Л.М. та Коломойська Е.Л. були нагороджені медаллю "За оборону Кавказу")
ЕГ №1797 брав участь у прориві "Голубої лінії", звільненні Кубані, міст Криму – Севастополя та Саки. У жовтні 1944р. весь склад госпіталю було відряджено до Польської армії ім. Тодеуша Костюшка, яка у взаємодії з армією К. Рокосовського звільняла Польщу...
Воєнлікарі: майор медичної служби Гурвіч А.М., капітан медичної служби Коломойський Р.С. та підполковник медичної служби Прупес Л.М. безпосередньо брали участь у звільненні польських міст Бидгоша, Торуня та Варшави, за що були нагороджені орденами та медалями Польщі.
І День Перемоги вони зустріли у Польщі.
А ось їхні сини: Гурвіч Марк Аронович, Коломойський Лев Рувимович, Прупес Матвій Львович у віці 18-19 років упали смертю хоробрих, захищаючи свою Батьківщину.
«Це було покоління гідне, горде, з гострим почуттям обов'язку. Коли вибухнула війна, покоління це здебільшого йшло на фронт добровольцями, не чекаючи на заклик, вважаючи, що головна справа нашого життя – перемогти фашизм, відстояти Батьківщину. І майже все воно залишилося на полях битв», – говорив про своїх ровесників письменник Григорій Бакланов, автор повісті «Навіки – дев'ятнадцятирічні».
Така, коротко, історія про 3-х героїчних батьків синів, які повернулися з війни.
У моїй сім'ї багато хто пройшов нескінченними фронтовими дорогами. Є загиблі, які зникли безвісти... Є й ті, хто дожив до щасливого Дня Великої Перемоги.
На всьому пострадянському просторі немає, мабуть, жодної родини, якої так чи інакше не торкнулися б трагічні події Великої Вітчизняної Війни.
Ми завжди пам'ятатимемо подвиг наших батьків і дідів, розповідатимемо нашим дітям та онукам про тих, хто ціною власного життя перервав криваву ходу "коричневої чуми"...
Вічна пам'ять полеглим!
Слава переможцям! З Днем Перемоги!