Дмитро Усов: «Щасливий випадок та удача в акторській професії дуже важливі. Сподіваюсь, найфартовіші випадки у мене ще попереду»

Опубликовано bugaev - ср, 03/25/2020 - 11:04
усов

Не секрет, що наше місто багате на талановитих людей. До їх числа можна без сумніву віднести і молодого актора Дмитра Усова, який народився у нашому місті, заківчив тут ліцей,  займася в театрі-тудії «10-й квартал», а потім відправився до Києва вчитися на актора.

- Дмитре, розкажіть будь ласка про своє дитинство. В якому районі міста Ви жили, де вчилися та чим займалися Ваші батьки?

- До третього класу, ми з батьками жили на лівому березі на колишньому проспекті «50 років СРСР», а потім ми переїхали на 5-й мікрорайон. Але, я як навчався з першого класу у 2-ому Ліцеї, так і після переїзду продовжував там навчатися.  Батьки у мене обидва юристи. Мати працювала спочатку у Виконавчій службі, потім працювала у суді. А батько тривалий час працював у прокуратурі слідчим, потім юристконсультантом у міськводоканалі. Тому, коли постало питання, чим мені займатись після школи, то основні варіанти були - філологія, або юриспруденція. 
Пізніше,  коли моєму житті з’явилася театр-студія «10-й квартал», мої плани на майбутнє мінилися і я вирішив пов’язати своє життя  з театральною справою. 

- Які у Вас були уподобання у дитинстві, та як Ви потрапили до студії «10-й квартал»?

- Я ще до школи, років з 6, ходив у спортивну секцію кемпо, у колишню 41-у школу. Ми навіть їздили влітку у спортивні табори, займалися фізичною та духовною підготовкою. Потім я пішов вчитися до ліцею і у мене була невелика перерва у заняттях спортом. Коли у ліцеї відкрилася секція карате, то я до неї записався і десь з третього до восьмого класу я стабільно займався у цій секції. Ми їздили на різні змагання, виступи. Займався і для себе, і для самозахисту, і для здоров’я, і для дисципліни. Потім, через проблеми зі здоров’ям, мені довелося відмовитися від занять.  Але я з вдячністю і зараз згадую своїх тренерів Олександра Маслова, В’ячеслава Мороза, Андрія Миршавку, Костянтина Радченко, Костянтина Саймойленко, Армена Акопяна. 

А студія «10-й квартал» з’явилася в моєму житті досить випадково. До речі, її  керівником була людина неймовірної мудрості, доброти, відданості своїй справі та професіоналізму Людмила Андріївна Костенко, яку її вихованці згадують і зараз. 

Як Ви, мабуть, знаєте, дітей, які навчаються у другому ліцеї, періодично водять на  вистави та інші культурні заходи. І от коли ми вчилися у ліцеї, то одного разу наш клас повели на виставу у цю студію. 

Мені це дійство дуже зайшло та сподобалась. А так як у виставі грав одну з головних ролей мій однокласник, то я попросив його,  щоб він мене туди  привів. Стало цікаво подивитись, як і що у них там відбувається. Проте, він сказав, що в студії  є таке правило:  ти сам маєш прийти на перше заняття, на перші репетиції. Мовляв, таким чином, ти особисто  робиш цей вибір і береш на себе відповідальність.   

Тоді мені то здалося трохи дивним, але, з часом, я зрозумів, наскільки це був правильний підхід до вихованням юних школярів з боку викладачів студії. Зрештою, я  прийшов на репетицію і  залишився в студії на досить довгий строк. То був прекрасний період мого життя...

- Ви зараз мешкаєте у Києві, а у Кам’янскому часто буваєте?

- Коли ще вчився Києві і був студентом,  то, звичайно, трошки більше їздив. Принаймі, на перших курсах приїжджав на літні канікули. Потім, коли вже «випустився», то став приїжджати рідше, два-три рази на рік: поспілкуватися з батьком, з рідними, з друзями, «надихнутися» рідним ДМК.  

Звичайно, що повністю я не забув про своє місто і про тих, хто там у мене лишився. Але у місті, насправді, я буваю рідко. Частіше я намагаюсь батька вивезти на свої вистави. Ось у мене була прем’єра в Одесі, привозив на неї батька. І на вистави до Києва він до мене приїжджав. Частіше бачимося не на рідній землі, так би мовити. 

- У театрі Ви зараз працюєте у антрепризі?

-  Ні. Антреприза має певні характеристики та особливості. Зачасту, це досить тривіальній комедійний, часто не дуже високого штибу, матеріал. Антрепризні проекти у більшій мірі направлені виключно на заробляння грошей. 
 

Я ж маю виставу в Театрі на Печерську та працюю у Дикому театрі. Якість «дикого продукту» набагато вища, ніж у звичайної антрепризи. Цей театр виділяється, з поміж інших,   своїм оригінальним контентом, своїми гостросоціальними та політичними темами, що піднімаються у виставах. 

Дикий театр – це один з небагатьох українських  театрів, який сам себе фінансує і стабільно випускає прем’єри. У цього театру немає підтримки держави, немає ніяких дотацій, але якість вистав нічим не поступається великим державним театрам.  Для театралів, поціновувачів та просто глядачів, Дикий – це такий своєрідний оплот свободи, ковток свіжого повітря. 

А до цього, я досить довгий час працював у ТЮГу, з  якого пішов роки 3-4  тому. 

- Не було у Вас думки якось зіграти на сцені театру імені  Лесі Українки у Кам’янському?

- Якщо Ви маєте на увазі, щоб повернутися у місто і працювати постійно у цьому театрі, то ні.
 А от щоб приїхати і зіграти виставу – бажання таке є.  Це було б круто. Зрештою, у місті залишається багато знайомих, друзів, вчителів, яким, напевне,  було б цікаво побачити мою гру на сцені театру, а не тільки в серіалах та фільмах. Але, поки що, це неможливо. 

І проблема не в тому, що театр не може виїхати з виставами,  в яких я приймаю участь, до Кам’янського. Питання  у неготовності місцевого глядача сприймати «продукт», який ми пропонуємо.  Він актуальний  і гостросоціальний, іноді досить відвертий, з нецензурною лексикою і про сьогодення - не кожен готовий подивитися на себе зі сторони. 

Напевно, це  одна з головних причин, чому я ще ні разу не грав на сцені рідного міста.  Але якщо така нагода трапиться, я буду дуже радий зіграти у Кам’янському.

- У одному інтерв’ю Ви обмовились, що акторська професія – це лотерея, в якій «більше, ніж будь-де відіграє роль фарт, удача». Ви в цій лотереї витягли щасливого квитка і спіймали свою удачу?

-  Я б не сказав, що вже спіймав свою удачу, чи бога за бороду, або птаха за хвоста (сміється). Завжди є хтось, хто більш зайнятий, більш затребуваний, у кого більше роботи ніж у тебе, у кого більш цікаві проекти. 

Тим часом, я знаю, що у багатьох моїх колег мого віку, мого типажу, ситуація з роботою не така позитивна, як  у мене. Зрештою, таке у будь-якій професії.

Я не можу сказати, що я прямо мегауспішний. Але, слава Богу, є по зйомкам цікаві проекти і у перспективі також є проекти. Деякі з них цікаві у творчому плані, а у деяких ти знімаєшся суто для заробітку. 

Наразі, я маю досвід роботи у різних форматах та жанрах: у повних метрах, серіалах, ситкомах, комедіях, драмах.    

Перезнімався вже багато у чому і маю, в принципі, немаленьку фільмографію. Але, сподіваюсь, що цей самий  фарт, цей щасливий випадок, який дуже  важливий у нашій суб’єктивній професії, у  мене ще попереду. І будуть цікавіші пропозиції і  з професійної точки зору,  і з фінансової. 

- Ви сказали «мого типажу». А у Вас є якийсь типаж у кіно, за яким Вас запрошують на певні ролі?

- Так, є. Вірніше, був.   І я від цього дуже довгий час страждав, особливо у студентські роки і перші роки після закінчення навчання. Втомлювало грати одне й те саме з проекту в проект. 

Якщо подивитися мої фотографії наприклад 2012-13 років, то можна побачити білобрисого хлопчину, з відносно милим обличчям, з відкритими широкими очима. Такі зовнішні данні у маскульті (не в серйозному кіно, а в серіальному виробництві) використовуються  для ролей такого собі наївного хлопчини з бідної сім’ї. Зазвичай, він такий нещасний, працює за якісь копійки, любить дівчину, а вона, така негідниця, його обманює. А потім у нього трапляється якась критична ситуація: або у нього хтось помирає з близьких, або його хтось зраджує. І ось він такий нещасний ходить декілька серій, страждає, ледь до самогубства не доходить. Тобто, такий персонаж повинен з першого погляду викликати у глядача співчуття. 

У серіалі нема особливо багато часу, щоб розказувати глядачам, що це за персонаж. Тому підбирається певний типаж, щоб глядачі побачили його і зразу зрозуміли– хто він такий. Чорнявий, високий, трохи «підкачаний» – це герой. Якщо пухленький, лисуватий, незграбний - це комедійний персонаж. Саме тому,  я дуже хотів позбутися того типажу наївного хлопчака. 

Дякувати деяким адекватним продюсерам та режисерам, які з часом зрозуміли, що я можу бути не тільки хлопчиком,  якого шкода, а і негативним неоднозначним персонажем, і комедійним, і що в принципі у мене акторський діапазон набагато ширший — в моєму доробку з’явилися ролі негідників, і це мене радує і надихає. Добре, що такі пропозиції з’явилися. 

- Зараз знімаєтесь у якомусь проекті?

- Насправді, зараз у акторів своєрідний «мертвий сезон». Тому що взимку, починаючи з грудня і до березня включно, майже нічого не знімається, крім проектів, які починали зніматися ще у 2019 році. А всі нові проекти починають стартувати з березня. Тож,  у мене в цей період зйомки, звичайно, були, але небагато -  два-три знімальні дні на місяць. Як то кажуть, суто для підтримки штанів, нічого великого і довготривалого не було. 

Якщо у нас нічого не зміниться через епідеміологічний стан, то  з початку квітня почнуться зйомки нового багатосерійного проекту, в якому у мене буде лінійна роль. Я ще до кінця не знаю, наскільки вона велика, але це буде постійний стабільний персонаж, який буде  з’являтися у кожній серії протягом всього серіалу.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Дмитро Костянтинович Усов - український актор театру і кіно. Народився 29 грудня 1990 року у місті Дніпродзерджинськ (зараз - місто Кам'янське). 

У 2013 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. Навчався за спеціальністю «актор драматичного театру і кіно». 

Ще під час навчання у 2009-2010 роках працював у Київському театрі на Печерську. У 2012 році актор перейшов до Київського академічного театру юного глядача на Липках. Зараз працює у Дикому театрі, в театрі на Печерську. 

Знявся більше ніж у 40 фільмах та серіалах, серед яких можна виділити помітні ролі у наступних проектах: х/ф «Шляхтені волоцюги», х/ф «Заборонений», т/с «Копи на роботі», т/с «Найгірша подруга»,  т/с «Співачка», т/с «Реальна містика» та інші.

усов4

усов3

усов2

усов1


 

Новости партнеров