85 років тому в урочищі Сандармох – це безлюдна лісова місцевість в Медвежєгірському районі Карелії, цілими днями лунали постріли. Це не було полювання – лісові звірі могли почуватись у безпеці. Протягом кількох днів, з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року там неквапно і методично вбивали людей. Загалом було розстріляно 1111 в'язнів Соловецького і Біломорсько-Балтійського таборів – першого соловецького етапу.
Четверта частина – 287 жертв Сандармоху були нашими співвітчизниками.
Але справа не в кількості. Без перебільшення, це були представники національної еліти. У мерзлій карельській землі свій останній притулок знайшли відомі діячі культури й науки, військові та політики, філософи й священнослужителі. Ті, кого історики з сумом назвали «Розстріляне Відродження»…
Серед жертв масових вбивств в урочищі Сандармох – видатні письменники Михайло Козориз, Олекса Слісаренко, Валер'ян Поліщук, Павло Пилипович, Григорій Епік, Михайло Яловий, Марко Вороний, Микола Зеров, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Павло Филипович, Валер'ян Підмогильний, театральний режисер Лесь Курбас, вчений Степан Рудницький, творець гідрометеослужби СРСР Олексій Вангенгейм, кримськотатарський громадський діяч Ісмаїл Фірдевс та багато інших.
Це були люди, здатні творити духовні скарби, якими б пишалась будь-яка нація. Сандармох для України став символом геноциду, як і Голодомор. Розстрілювали там не тільки окремих осіб, а й цілі сім'ї. Показовою є трагедія роду Крушельницьких. Антін Крушельницький – письменник і педагог, очолював Міністерство народної освіти УНР. Після розгрому УНР емігрував до Львова. 1934 року більшовики виманили його з родиною до столичного Харкова, пообіцявши цікаву роботу. Як справжній патріот, Антін сподівався допомогти у розбудові держави, її освітньої галузі.
Антіна Крушельницького заарештували та розстріляли у Сандармосі разом з синами Богданом та Остапом. Ще двох синів – 29-річного Івана, художника й поета, та 25-річного Тараса, письменника та перекладача, – більшовики розстріляли в Києві. Дружина Антіна не витримала випробувань, померла від горя. Історія сім'ї Крушельницьких стала символом трагедії української інтелігенції, яку планомірно й послідовно знищував сталінський режим.
Юридичну базу для масового вбивства було закладено 5 серпня 1937 р., з виходом постанови Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалося масове винищення людей, яких радянська влада назначила «ворогами народу» – учених, митців, інженерів, військових. У більшості випадків, їх безпосередні вбивці залишились невідомими. Та це не стосується Сандармоху. В даному випадку особа вбивці точно відома, й задокументована, в тому числі його власними показами.
Вбивав власноручно
1111 людей протягом тижня власноруч розстріляв в лісовому урочищі капітан НКВС Михайло Матвєєв. Звичайно, діяв він не з власної ініціативи, а лише сумлінно виконував наказ командування. «Предлагается осужденных в количестве 1116 человек расстрелять. Для этой цели Вам надлежит немедленно выехать в г. Кемь и привести приговор в исполнение». (З наказу начальника Ленінградського обл. упр. НКВС Леоніда Заковського капитану держбезпеки Михайлу Матвєєву. 16.10.1937).
Звичайно, таку «відповідальну» справу могли доручити тільки досвідченому і перевіреному кадру. Саме таким і був заслужений чекіст, володар двох нагородних пістолетів, Матвєєв. Два класи освіти, участь у штурмі Зимового палацу, робота виконавцем смертних вироків в ОДПУ/НКВС з 1918 року. Що ще треба начальству?
До відповідального завдання Матвєєв підійшов з усім своїм багаторічним досвідом і професійністю. Був розроблений спеціальний вбивчий сценарій, який практично не давав збоїв. Соловецьких ув'язнених етапували морем у порт Кемь, далі перевозили залізницею до Медвежєгірська і поміщали в СІЗО Біломорсько-Балтійського табору. Звідти партіями возили до карельського лісу на розстріл.
Засуджених готовили у трьох кімнатах барака, розташованих анфіладою. У першій кімнаті звіряли особистість, роздягали та обшукували. У другій – зв'язували. У третій – зв'язаних «вирубали» ударом дерев'яної колоди по потилиці. Потім вантажили в машину по сорок чоловік і накривали брезентом. Члени розстрільної команди сідали згори. Якщо хтось із в’язнів приходив до тями, його «заспокоювали» ударом дубини. Після прибуття на полігон підручний виштовхував з автомобіля та підводив до краю яру жертву за жертвою. Матвєєв приставляв до голови пістолет. У нього мерзли руки, час від часу доводилося робити перерву, щоб відігрітися. Але кат нікому не хотів передавати зброю, особисто вбивав по 200-250 людей за «зміну».
Професійний кат Матвєєв поспішав вислужитися до 20-ї річниці Великого Жовтня і вбивав «ворогів народу» стахановськими темпами. 4 листопада «роботу» було виконано. Усього ним було розстріляно 1111 осіб, один помер сам, четверо були витребовані слідчими.
…Старання оцінили. Михайло Родіонович Матвєєв з формулюванням «за успішну боротьбу з контрреволюцією» 20 грудня 1937 року був нагороджений орденом Червоної Зірки. А ще – цінним подарунком, радіолою з грамофонними платівками. Та довго насолоджуватись популярними фокстротами і танго Сандармохському кату не довелось.
Коли новий нарком НКВС Лаврентій Берія в 1938 р. чистив ежовські кадри, Матвєєва заарештували, засудили в березні 1939 р. до 10 років таборів у кримінальній справі №11602 оперативних працівників Белбалтлага. Вони звинувачувалися у перевищенні влади під час проведення розстрілів під Медвежьєгірськом, зокрема, у тортурах та катуваннях.
З протоколу допиту звинуваченого Матвєєва Михайла Родіоновича,
13 березня 1939 р.
– Вы принимали участие в операциях по приведению приговоров в исполнение над осужденными к высшей мере наказания?
– Да, в таких операциях я принимал участие неоднократно, начиная с 1918 года, с перерывом с 23-го по 27-й год. В 1937-м году примерно в октябре или ноябре месяце я от бывшего замначальника управления НКВД по Ленинградской области Гарина получил распоряжение выехать на станцию Медвежья гора в Беломорский Балтийский комбинат (ББК), во главе бригады по приведению приговоров в исполнение над осужденными к высшей мере наказания, что было мной выполнено в течение примерно 20-22 дней.
– Кто непосредственно приводил приговора в исполнение и в чем заключалась обязанность остальных членов вашей бригады?
– Непосредственно приводили приговоры в исполнение я, Матвеев Михаил Родионович и Алафер, помощник коменданта.
– Расскажите, как приводились вами приговора в исполнение над осужденными.
– Осужденных к высшей мере наказания привозили на машине в предназначенное для этого место, то есть в лес, вырывали большие ямы и там же, то есть в указанной яме приказывали арестованному ложиться вниз лицом, после чего в упор из револьвера в арестованного стреляли…
На відміну від ні в чому не повинних жертв, до серійного вбивці радянська репресивна машина була досить гуманною. На початку війни, відсидівши близько трьох років, Матвєєв був звільнений. Його поновили на службі, навіть підвищили – він став начальником внутрішньої в'язниці Ленінградського УНКВС. У 1945 році професійному кату дали орден Леніна, а в 1949 р. провели на пенсію. Один з наймасовіших вбивць в історії спокійно прожив до 79 років. Помер 1971 року в Ленінграді, на 34 роки переживши тисячу своїх жертв…
Репресована історія
Місця їхнього поховання тримали в суворій таємниці за радянської влади, навіть в ліберальні часи хрущовської «оттєпелі» і горбачовської «перестройкі».
Місце розстрілу 1111 в'язнів Соловецького етапу знайшов російський краєзнавець Юрій Дмитрієв у липні 1997 року. Там було створено Меморіал політичних репресій, де щороку проводились масові заходи скорботи. З приходом до влади Путіна доступ до Меморіалу та архівних документів почали обмежувати, тема Сандармоху знову потрапила під заборону. В грудні минулого року товариство «Меморіал», засноване у 1989 році академіком Сахаровим, в Росії було заборонене.
Майже одночасно досліднику Сандармоху Юрію Дмитрієву путінська влада віддячила канонічно сталінським вироком –15 років позбавлення волі.
Вперше Юрія Дмитрієва заарештували у грудні 2016 року. Справу проти історика порушили через знайдені у комп’ютері світлини неповнолітньої прийомної доньки в нижній білизні. Його обвинуватили у розпусних діях і виготовленні дитячої порнографії.
Правозахисники заявляли, що справа сфабрикована, соратники історика говорили, що це помста за роботу по відновленню пам'яті про жертви політичних репресій. Як стверджував сам Дмитрієв, фото призначалися для органів опіки для контролю за фізичним станом дитини. Незалежна експертиза підтвердила, що світлини не є порнографією, Дмитрієв – психічно здоровий і не є педофілом.
В результаті суд його виправдав, але ж репресивна система так не працює. Справу переглянули, Дмитрієв отримав два з половиною роки обмеження волі за статтею про незаконне зберігання зброї. У нього під час обшуків серед інших артефактів, знайдених на місці розкопок, знайшли іржаві фрагменти старої зброї.
Але це був лише початок. У ході повторного процесу Петрозаводський міський суд у липні 2020 року засудив Дмитрієва до трьох з половиною років позбавлення волі за дії сексуального характеру щодо прийомної доньки. А вже у вересні 2020 року Верховний суд Карелії збільшив вирок історику вчетверо – до 13 років ув'язнення. Але й цього послідовникам справи Сталіна – Берії здалось замало. У грудні 2021 р. термін збільшили до 15 років!
На підтримку Дмитрієва виступали лауреати Нобелівської премії Джонатан Літел і Світлана Алексієвич, лауреат Пуліцерівської премії Енн Еплбаум, сотні відомихз діячів культури, журналістів і науковців з різних країн світу. В одному з відкритих листів йдеться про те, що російська влада організувала незаконне переслідування Дмитрієва, кримінальні справи проти нього – це відверта реабілітація сталінізму, спроба переписати історію Росії й СРСР. Але це ніяк не вплинуло ні на вирок історику, ні на повну заборону товариства «Мемориал», карельське відділення якого він очолював.
…Справді пророчими виглядають сьогодні страшні слова одного з розстріляних у Сандармоху геніїв – українського письменника Микола Куліша, з його п'єси «Мина Мазайло», написаної 1928 року. «Попереджаю! Їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було»…
