Непереможний козак Іван Піддубний

Опубликовано bugaev - чт, 10/14/2021 - 18:18
1

Сьогодні християнський світ відзначає велике свято – Покрову Пресвятої Богородиці, що в Україні має й великий патріотичний зміст.  Українські воїни віддавна вважали Матір Божу своєю покровителькою, тому 14 жовтня ми відзначаємо  День українського козацтва, а з 2015 р. – День захисника України. 

У цьому контексті досить символічно виглядає  такий збіг: напередодні цього свята – свята мужності, патріотизму й звитяги, народився найвідоміший український богатир, непереможний борець Іван Піддубний. 8 жовтня – виповнилось 150 років від дня його народження. Свідченням того, що це ім’я досі пам’ятають і шанують у світі, став запуск  у той день найбільшою пошуковою системою Гугл спеціального дудлу – заставки на честь нашого співвітчизника. 

2

Іван Піддубний народився  в родині спадкового козака Максима Піддубного в селі Красенівці на Полтавщині. Прапрадід Івана під Полтавою під проводом кошового отамана Костя Гордієнка у складі  козацьких військ гетьмана Івана Мазепи, воював проти Московії за суверенну Україну. Мати, Ганна Данилівна, теж походила зі старовинного козацького роду Науменків, який славився освіченістю і довголіттям. 

Батько майбутнього чемпіона господарював на землі, крім Івана, мав трьох синів і трьох доньок. Максим Піддубний був справжнім козарлюгою –  як зовні, так і вдачею. Наділений богатирською статурою та фізичною силою, він  граючись піднімав п'ятипудові мішки з зерном, зупиняв бричку, просто взявшись за колесо. Фізичними даними старший син пішов у батька – одного разу вони вдвох везли навантажений віз і намертво застрягли в багнюці. Піддубні просто випрягли волів і самі дотягли вантаж. 
Для Івана батько став першим тренером і першим наставником. У свята вони боролися – односельцями і між собою. Іноді Максим Іванович, шкодуючи самолюбство сина-підлітка, піддавався. Через багато років Іван Піддубний визнає, що знав лише одну людину, сильнішу за нього – свого батька. До кінця життя пам'ятав настанови батька: «Пам'ятай, Іване, що роду ти з діда-прадіда запорозького, а козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного».

 Що сталось з Абсом?

Коли Іванові виповнився 21 рік, він поїхав на заробітки до Криму. Влаштувався вантажником у порт. Навіть бувалі биндюжники дивувалися, коли хлопець  звалював на плечі величезні тюки, що не під силу й трьом, і легко збігав хиткими трапами.  Незабаром доля звела Піддубного з курсантами мореходки Антоном Преображенським і Василем Васильєвим. Хлопці захоплювались важкою атлетикою і заохочували Івана до занять спортом. Преображенський подарував йому автобіографію знаменитого німецького атлета Карла Абса. Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями йому вдалося збільшити свою природну силу втричі. Тоді Іван не міг уявити, що через якийсь час доля зведе його на змаганнях з учнем Абса – Иоганом Паулем, що виступав під прізвищем свого тренера, як Джон Поль Абс-другий. І отримає переконливу перемогу! 

Ось як описувала в серпні 1904 р. той поєдинок  в Москві газета «Русское слово»: «Днями боролися Піддубний і німець Абс. Боротьба точилася запекла. Противники налітали на рампу, справа дійшла до справжнього озлоблення. Нарешті, після 37 хвилин безплідної боротьби Піддубний і Абс опинилися за лаштунками. Судді дали дзвінок. Борці вже нічого не чули. Піддубний схопив Абса, виніс його на одній руці на сцену і з усієї сили гепнув головою об підлогу... У кулісах пролунав істеричний крик дружини Абса. Той лежав непритомний. Дали завісу. Публіка кричала: «Абс! Покажіть Абса! Що сталось з Абсом?». За лаштунками з'явився доктор, Абса відливали водою. Піддубний запевняв, що непритомність Абса – удавана. І звинувачував, що той боровся не за правилами і навмисне у важкі моменти намагався перевести боротьбу до лаштунків або рампи. Переполох в публіці тривав хвилин десять. Нарешті відсунули завісу, і на сцені для заспокоєння публіки з'явився пан Абс, який прийшов до тями».
Для нас цей епізод особливо цікавий тим, що Абс кілька років жив у Кам'янському, одружився на місцевій жительці, помер у 1918 р. і був похований на міському цвинтарі. Жорстка, безкомпромісна боротьба на помості не заважала двом борцям підтримувати приязні стосунки у житті. Вони листівками вітали один одного з перемогами, за переказами, Піддубний приїздив до Кам'янського на похорон Абса. Але все це – буде пізніше.

Іван почав регулярно тренуватися разом з новими друзями. Навесні 1896 року у Феодосії гастролював  цирк Безкоровайного. У його програмі була  «російсько-швейцарська боротьба на поясах», у якій міг взяти участь всякий бажаючий. Побачивши, що змагання майже не відрізняються від тих, які влаштовувалися на селі, Іван наважився вперше вийти на помост. За два тижні виступів на арені нікому не відомий вантажник переборов всіх атлетів, включаючи Георга Луріха, який згодом стане чемпіоном світу з французької боротьби. Лише з Петром Янковським, котрий був на два пуди важчим, розійшлись миром. Але ту нічию з Піддубним поляк вважатиме найбільшою перемогою  в своїй спортивній кар'єрі. 

Мов стихійний ураган

Сезон у цирку закінчився. Борці роз'їхалися, Іван залишився в порту. Та гучний успіх не давав спокою. У 1897 р. Піддубний поїхав до Севастополя, влаштувався в цирк Труцці, де чули про його подвиги на арені. Розуміючи, що природні данні – ще не все, Піддубний наполегливо тренується і з сільського геракла перетворюється на  технічного спортсмена з незгасимою волею до перемог.  Через багато років атлет Іван Лебедєв згадував: «Піддубний ламав кращих світових борців без жалю і вагань. Силою володів надзвичайною, порівнянною зі стихійним ураганом. З усіх законів життя знав лише один: «homo homini lupus est» і самовіддано виконував його. Якщо навіть траплялося, що противник відчайдушно чинить опір, Піддубний обов'язково йому на ногу в партері стане. Страшний був не тільки для росіян, але й для закордонних борців: не кине, так поламає»…

За спостереженням лікаря Є. Гарнич-Гарницького, який разом з письменником Олександром  Купріним створив в Києві атлетичний клуб, де тренувався майбутній «чемпіон чемпіонів»: «Піддубний здатний був розвивати в потрібні хвилини енергію, подібну вибуху, і не втрачати куражу в найважчі і небезпечні хвилини боротьби». При цьому був артистичним і вмів подобатися публіці.
Так, під час виступу в Новоросійську стався кумедний випадок. Проти Піддубного вийшов відомий шведський борець Андерсон. Вже за кілька хвилин швед опинився на лопатках. Це сталося так швидко, що публіка вирішила – швед піддався українському борцю. Піддубний запропонував повторити двобій. Дружина директора цирку зі сльозами благала Піддубного, котрий ніколи не йшов на «договорняки», – піддатись, інакше довелося б повертати гроші за квитки. Піддубний наче й не відмовив, але зробив все своєрідно. На арені взяв суперника за пояс, підняв над собою і тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника акуратно поклав зверху. Публіка шаленіла від захвату! 

Слава Івана Піддубного ширилась країною й за її межами. У 1903 р. Російське атлетичне товариство направило його до Парижу на чемпіонат світу з французької боротьби. Іван здобув поспіль одинадцять перемог, дванадцятим суперником був Рауль ле Буше. Усі захвати Піддубного не досягали цілі – суперник вислизав з рук. Як виявилось, він намастився оливковою олією, що було грубим порушенням правил. Однак судді, замість того, щоб зарахувати хитрому французові технічну поразку, обмежились попередженням, і  в підсумку віддали йому перемогу  за очками. Через кілька років Піддубний у Петербурзі взяв реванш, не залишивши Буше жодних шансів.  

Життя і свобода

У 1905 і 1907 р.  Іван знову став тріумфатором  паризького чемпіонату світу, у 1908 – берлінського. Ім'я Піддубного не сходило зі сторінок європейських газет. Журналісти придумали для нього титул «чемпіон чемпіонів». Не всім подобалась шалена популярність українського атлета. 

Під час гастролей в Італії діячі навколоспортивної мафії  направили  на нього бандитів, але Піддубний розкидав нападників.  Можливо, у пригоді стала  знаменита тростина спортсмена, з якою він зазвичай гуляв  – на вигляд звичайна, вона була з чавуну і важила цілий пуд.

У 1910 р. Піддубний, втомившись від кочового життя, повернувся на Полтавщину, в рідну Красенівку. Йому знову хотілося тихого сільського життя, він купив гарну садибу, багато землі, збудував два млини, одружився. Але  сільськогосподарські успіхи Піддубного виявились куди скромнішими від спортивних. Через деякий час він розорився. Один млин згорів, другий, як і маєток, пішов за борги. 
Та Піддубний, котрий скучив за спортом, не надто тим побивався.  У 1913 р. публіка з радістю вітала повернення свого улюбленця. У травні 1915 р. у Катеринославі, в старому цирку біля  Озерки,  Іван здолав  знаменитого Олександра Гаркавенка, відомого як «Чорна маска». 

Під час революції й громадянської війни Піддубний намагався триматись поза політикою. Однак часи були такі, що він не раз дивом уникав смерті, що чатувала з усіх боків. Піддубний побував у підвалах Одеської ЧК, де його ледь не розстріляли, переплутавши з організатором єврейських погромів на прізвище Поддубьев. Потім Іван Максимович потрапив до махновців і на очах батька-отамана боровся з його найсильнішим бійцем. Нагорода за перемогу стала найвищою в його багаторічній кар’єрі – життя та свобода.
 Буремні часи принесли свободу й від сімейного життя – дружина Піддубного,  прихопивши коштовності й спортивні трофеї, втекла з білим офіцером.  Незабаром вона попросилась назад: «На колінах пройду весь шлях до тебе, Іванко». Та зради він не пробачав. Взагалі,  в особистому житті Піддубному не надто щастило, хоч на відсутність жіночої уваги чемпіон поскаржитись не міг. На питання, чи є хто-небудь, хто може його здолати, зітхнувши, відповідав: «Баби. Все життя мене, дурня, з дороги збивали»… 

У 1924 р. Іван Максимович познайомився з матір'ю свого учня, молодого борця Івана Машонина і одружився знову. Щоб почати нове життя, потрібні були гроші, і Піддубний поїхав на заробітки за кордон – спочатку до Німеччини, звідти – до Америки, де йому довелося боротися за іншими правилами й переучуватися. У 1926 р.  шестикратний чемпіон світу серед  професіоналів здобув титул Чемпіона Америки, а йому вже виповнилось 56! Лікарі були вражені фізичною формою Піддубного – в такому віці воно було, як у 25-річного!

Старість – не про нього

Його вмовляли залишитись, обіцяли громадянство, зіркові гонорари,   але ніщо не могло втримати Піддубного на чужині. Не дочекавшись обіцяних виплат, у 1927 р., Іван Максимович повернувся. З дружиною переїхав на Кубань, яка вважалась українською землею, купив гарний будинок з великим садом на азовському узбережжі, у місті Єйськ. Та подібно Верещагіну, герою легендарного фільму «Біле сонце пустелі», дуже схожого на нього зовні, Піддубний вважав, що навіть хороший дім і хороша дружина – цього недосить, щоб спокійно зустріти старість. 

1

 Спортсмен продовжував їздити по країні з показовими виступами, не покидаючи килима й циркової арени на восьмому десятку. В листопаді 1939 р. за видатні заслуги в справі розвитку спорту Піддубного нагородили орденом Трудового Червоного Прапора і присвоїли звання заслуженого артиста РРФСР. Але його відносини з радянською владою не завжди були безхмарними.  
У 1937 році Піддубного запроторили до ростовської  в'язниці. Причиною став… радянський паспорт. Згідно тодішньої русифікаторської практики, яка особливо сильною була на Кубані, його прізвище написали «Поддубный»,  національність – «русский». Виправляти паспортисти відмовились. Не довго думаючи, Іван Максимович  сам зверху написав «Піддубний» і «українець». Його звинуватили в антирадянській агітації та українському націоналізмі. В тюрмі катували розпеченим залізом, вимагаючи назвати номери рахунків в закордонних банках, з міфічними мільйонами від боїв. Потім звільнили – у високих кабінетах знайшлись шанувальники чемпіона. Але відтоді він змушений був виступати у закритому трико – щоб приховати шрами від опіків. 

Коли почалася війна, сімдесятирічний Піддубний не захотів евакуюватися: «Куди бігти? Помирати скоро». У серпні 1942 року в Єйськ увійшли німці, що Піддубний сприйняв абсолютно байдуже, навіть ордена Червоного Прапора з костюма не зняв.  На поради знайомих – відчепи ту цяцьку, від гріха подалі, лише відмахувався: та що ті німці, вони мене поважають!  І мав рацію. У Рейху, де панував культ сили і спорту, старого чемпіона добре пам’ятали. У нього було там чимало шанувальників і знайомих в спортивних колах. Піддубному пропонували їхати до Німеччини, тренувати німецьких атлетів. Він відмовився.  

Силу поважали всі   

Хрещеник легендарного силача, Юрій Коротков, котрий жив по сусідству, згадував: «Якось ми з пацанами грали біля будинку Івана Максимовича. Раптом бачимо – під'їжджають дві машини. Одна – крита вантажівка, з якої вискочили і вишикувалися в два ряди німці з автоматами. А з розкішного «Ситроена» вийшов офіцер в чорному мундирі. Ми сховалися і спостерігали через паркан. Піддубний вийшов назустріч офіцерові, і вони... обійнялися. Судячи з усього, німець виявився борцем, з яким Іван Максимович був добре знайомий, можливо, зустрічався до війни на килимі. Після цієї зустрічі німці надали хрещеному приміщення, завезли більярдні столи і допомогли відкрити більярдну». 

Керівництво закладом Піддубний суміщав з обов'язками охоронця – підгулялих німців виставляв за поріг без розбору, не дивлячись на звання й погони. І навіть найзатятіші есесівці не опирались, ще й потім хвалились – сам чемпіон світу мене вчора втихомирював! Німецьку більярдну Піддубному, звичайно, потім пригадали.  Коли в лютому 1943 року в Єйськ увійшли частини Червоної Армії, на нього посипалися доноси. За Івана Максимовича взялося НКВД, провели допити, перевірку, опитали свідків, але фактів співпраці з фашистами не виявили. А може – знову виручили таємні заступники… 

У багатьох присвячених Піддубному статтях говориться, що в останні роки життя він жив у страшних злиднях, постійно голодував, ледь не побирався. Хрещеник Юрій Коротков, це заперечує: «Так, після війни всім було непросто, але голодна смерть йому точно не загрожувала. Іван Максимович отримував непоганий пайок. У Піддубного для цього була містка сумка, він  мене посилав з нею на м'ясокомбінат і на склад, де видавали пайки військовим». 

У 1945 р. Піддубному присвоїли  звання заслуженого майстра спорту СРСР.  Він отримував персональну пенсію, встановлену урядом, а також  продовжував активно виступати в різних містах, отримуючи гонорари. При цьому, не зважаючи на вік, не тільки читав лекції і ділився спогадами: у 76 років  під час виступів Піддубний гнув підкови, сплітав цвяхи.

Помер Піддубний від інфаркту 8 серпня 1949 р. на сімдесят восьмому році життя. Попрощатись з легендарним спортсменом прилетіли з Москви старший тренер спортивного товариства «Динамо» Клеменс Буль, його вихованці – тричі чемпіон СРСР Олександр Мазур, чотириразовий чемпіон СРСР Арсен Мекокішвілі та інші відомі діячі спорту і культури. 

Поховали Піддубного в міському парку, поруч з могилами загиблих льотчиків. У 1955 р. на могилі борця встановили гранітний пам'ятник з написом «Російський богатир».  Але для імперців і націонал-шовіністів своїм він ніколи  не став. У 1988 році, коли можливість російсько-української війни ніхто не міг навіть уявити у найгірших кошмарах, стела на могилі українського чемпіона була розбита і спаплюжена написом «Хохол – петлюрівець». 

Що ж, будемо вважати це безсилим визнанням того, що волелюбну козацьку, українську сутність Івана Піддубного нікому не вдалось підкорити – ні росіянам, ні американцям, ні німцям. Як і його самого на арені!
 

Новости партнеров