Кам’янський театр презентував нову прем’єру — комедію "Моя дружина – брехуха", авторства М. Еннекен та М. Мейо. Ця яскрава вистава поєднала гумор, несподівані сюжетні повороти та яскраву акторську гру. Головні ролі виконали відомі актори театру: Руслан Куксенко, Тетяна Петренко, Максим Монастирський, Євгенія Футинець, Тетяна Білянська, Дмитро Сороколат, Ірина Долінкіна, Едуард Тесленко та Руслан Таран.
П'єса «Моя дружина – брехуха» (оригінальна назва "MyWifeWillLie"), написана драматургами Марком Еннекеном і Мішелем Мейо, є класичною комедією положень, яка захоплює глядачів своєю динамікою, інтригами та неймовірними ситуаціями. У центрі сюжету — складні стосунки між подружжям, де брехня стає каталізатором для численних кумедних і несподіваних подій.
Основна ідея п'єси — це комічне розгортання неправди, яку герої змушені вигадувати, аби виплутатися з однаково безглуздих ситуацій. Витончено побудовані діалоги, швидкі зміни сцен і різноманітні заплутані ситуації надають твору невпинного темпу. Глядачі стають свідками того, як маленька брехня може зростати до масштабів повного хаосу, втягуючи у вир подій як головних героїв, так і другорядних персонажів.
Комедійна майстерність драматургів проявляється в тонкому балансуванні між абсурдом і реальністю, де кожен поворот сюжету викликає новий сміх, а конфлікти героїв стають все більш заплутаними. П'єса підкреслює, як легко брехня може обернутися проти своїх творців і призвести до непередбачуваних наслідків.
«Моя дружина – брехуха» — це не лише сміх, але й своєрідне дзеркало, яке показує, як часто люди намагаються обійти правду задля зручності, але в результаті опиняються у значно складніших обставинах.Ця п'єса — чудовий приклад того, як театр може не тільки розважати, але й піднімати важливі питання про довіру і щирість у людських відносинах, залишаючи в душі тепле відчуття радості і легкості.
У комедії "Моя дружина – брехуха" акторський дует Руслана Куксенка та Тетяни Петренко став справжньою окрасою вистави. Їхні персонажі, Вільям і його дружина, постають перед глядачами у вкрай заплутаній ситуації, де правда і вигадка плутаються, породжуючи нескінченні комічні ситуації.
Руслан Куксенко у ролі Вільяма втілив образ людини, яка намагається зберегти рівновагу в хаосі непорозумінь і брехні. Його природний шарм та майстерність перевтілення дозволили йому створити глибокий і багатогранний образ: від розгубленості до відчайдушної спроби знайти вихід із безглуздих ситуацій. Він блискуче передавав кожен емоційний стан свого героя – від здивування до щирого сміху, що заряджало зал позитивною енергією.
Тетяна Петренко у ролі дружини Вільяма - хитромудра, але водночас чарівна жінка, яка майстерно плете павутину обману, при цьому викликаючи симпатію у глядачів. Петренко зуміла передати кожен відтінок жіночої хитрості та комічної нерішучості, а її акторська гра створювала бездоганний баланс між наївністю і тонкою маніпуляцією.
Хімія між Куксенком і Петренко на сцені була неймовірною — їхні діалоги викликали не лише сміх, а й справжнє співчуття до їхніх персонажів, які намагаються знайти гармонію в буремному морі брехні. Виступ цих акторів наповнив комедію новими фарбами, їхня гра стала ключовим елементом успіху вистави, дозволяючи глядачам не тільки сміятися від душі, але й зануритися в тонкі емоційні аспекти відносин головних героїв.
Максим Монастирський у ролі Джимі Скота підкорив зал своєю безпосередністю і невимушеністю. Його герой — харизматичний та дещо незграбний у спробах розібратися з усіма інтригами, постійно опиняється в кумедних ситуаціях, які він відпрацьовує з блискучою акторською майстерністю. Монастирський чудово балансує між легковажністю та серйозністю свого героя, викликаючи у глядачів одночасно сміх і щире співчуття. Кожен його жест, репліка або реакція на черговий поворот подій був настільки природним, що глядачі не могли залишитися байдужими до його персонажа.
Євгенія Футинець у ролі Меджі — це втілення жіночого шарму й хитрості. Її героїня, яскрава і жива, постає перед нами як жінка, яка завжди вміє тримати ситуацію під контролем, навіть коли все навколо йде шкереберть. Футинець привнесла в образ Меджі іронію, грацію та незмінний оптимізм, роблячи свою героїню одночасно кумедною та чарівною. Її хімія з Монастирським створювала справжню магію на сцені, їхні спільні сцени були наповнені неповторним комедійним темпом і постійними обмінами дотепами.
Особливу увагу привертала їхня здатність перетворити будь-яку комічну ситуацію на яскравий номер — кожна їхня взаємодія була сповнена життєвого гумору та блискучої акторської енергії. Глядачі з захопленням спостерігали, як їхні персонажі вплутуються в неймовірні авантюри, але при цьому залишаються неймовірно симпатичними і справжніми.
Тетяна Білянська, втілюючи Зоє, вразила глядачів своєю яскравою грою. Її героїня — це справжній вулкан емоцій, від непередбачуваності якого не можна відвести очей. Зоє — персонаж, який поєднує в собі одночасно чарівність і постійне відчуття, що все ось-ось вийде з-під контролю. Білянська надзвичайно точно передала цей внутрішній хаос, водночас залишаючи героїню неймовірно симпатичною. Її голос, інтонації, міміка — усе це працювало на повну, щоб викликати у глядачів щиру радість. Зоє Білянської стала одним із найбільш запам'ятовуваних елементів вистави, адже вона вміло жонглювала комічними ситуаціями, примушуючи зал сміятися від душі.
Ірина Долінкіна у ролі міс Петиктон створила образ, який повністю контрастує із Зоє, і цей контраст був джерелом неабиякої комедії. Її міс Петиктон — сувора, серйозна, але через свій надмірний контроль вона потрапляє у смішні ситуації, що робить її одночасно кумедною і незграбною. Долінкіна майстерно володіла паузами, вибухаючи своїми репліками в моменти, коли це викликало найбільший ефект. Її героїня, яка намагається бути голосом розуму серед хаосу брехні та недомовок, зрештою сама опиняється втягнутою у цей вир. Глядачі бачили, як її зовнішня строгость і залізна дисципліна з кожною сценою розсипаються на шматочки під тиском смішних обставин.
Їхня взаємодія на сцені додавала виставі особливої динаміки. Енергетика, що вирувала між Білянською і Долінкіною, створювала неперевершений комедійний ефект. Вони грали як протилежності: одна — хаос і непередбачуваність, інша — строгість і контроль. Така контрастність робила їхні сцени ще яскравішими та цікавішими для глядача. Кожен їхній погляд, кожен обмін репліками викликав у залі нестримний сміх і залишав яскраві емоції.
Цей акторський тандем став однією з ключових родзинок вистави, додавши їй не тільки комедійної сили, але й глибини, де за маскою сміху проглядали справжні людські емоції та стосунки.
Руслан Таран у ролі жінки в комедії "Моя дружина – брехуха" став справжнім вибухом на сцені! Його перевтілення викликало у глядачів шквал емоцій — від здивування до нестримного сміху. Кожен його рух, жест, інтонація були настільки влучними, що складалося враження, ніби він народився для цієї ролі.
Таран майстерно створив образ, який балансував між гротеском і тонкою іронією, зберігаючи при цьому витонченість комедійної гри. Його героїня — це не просто комічна карикатура, а жінка з власним характером і харизмою, яку актор так правдиво і яскраво передав на сцені. Глядачі були в захваті від того, як актор, не знижуючи темпу вистави, тонко обігрував абсурдність ситуації та підкреслював нелогічність подій.
Цей образ став одним із найяскравіших моментів вистави, що подарував публіці не лише сміх, а й справжнє захоплення акторською майстерністю. Глядачі буквально вибухали від сміху, коли Таран, використовуючи кожну можливість для комічного акценту, надавав своєму персонажу ще більше глибини та шарму. Його робота була настільки живою і емоційною, що він буквально завоював серця публіки, перетворивши свою роль на справжній комедійний тріумф.
Постановку п’єси здійснила режисер Ірина Чваркова, яка відома своїм творчим підходом і тонким відчуттям комедійного жанру. Її майстерність допомогла акторському складу розкрити характери персонажів і передати атмосферу гумору та легкої іронії, яка є основою цього спектаклю. Прем’єра стала справжнім успіхом, залишивши глядачам чудовий настрій та яскраві враження.
