19 вересня у Дніпровському будинку мистецтв (м. Дніпро) відбувся спеціальний показ документального фільму режисерки Катерини Стрельченко «Шукачі загублених душ». Ця пронизлива і зворушлива картина розповідає про Павлоградський пошуково-рятувальний кінологічний загін «Антарес», волонтери якого за допомогою своїх чотирилапих друзів займаються пошуком тіл наших загиблих героїв на деокупованих територіях, беруть участь у рятувальних роботах на місцях «прильотів» російських ракет, а також у спеціальних заходах при пошуку зниклих безвісти людей.
Картину представляла її режисерка і продюсер Катерина Стрельченко, яка розповіла про історію створення стрічки та нюанси зйомок.
- Якщо мене надихає головний герой або герої і я захоплююсь ними, то народжується новий фільм. Так склалося і цього разу. По-перше, я бачила, як працюють ці люди на деокупованних територіях. Я бачила, що вони справжні професіонали і настільки натхненні тією важливою місією, яку вони виконують, настільки на цьому сконцентровані, що мене просто переповнює повага до них. По-друге, вони з Павлограду, а я також народилася у цьому місті і вважаю, що своїх треба завжди підтримувати. І подивіться на цих собак. Хіба можна ними не захоплюватись. Вони також працюють і викладаються по повній програмі. І мені так здається, кожною своєю клітинкою намагаються допомогти своїм партнерам – волонтерам «Антаресу». Це дійсно неймовірні люди. І цей фільм саме про них, про їх непросту, але таку важливу діяльність. І їх робота пов'язана з величезним ризиком. Кожен раз, коли вони виїжджають на черговий пошук, вони ризикують і своїм життям, і здоров’ям, - розповіла Катерина Стрельченко.
Головною особливістю цього заходу стала присутність на показі фільму його героїв – волонтерів кінологічного загону «Антарес» на чолі зі своєю керівницею Ларисою Борисенко, а також матері загиблого героя, тіло якого знайшли пошуковці «Антаресу».
Особливо вразив присутніх той факт, що пошуком загиблих займаються, у тому числі, молоді дівчата, при чому деяким з них навіть не виповнилось і 20 років. І саме вони зі своїми чотирилапими друзями, відправляючись у чергове відрядження, стикаються не тільки з небезпекою у вигляді мін і снарядів, що причаїлись у землі, а й з страшним людським горем.
Волонтери «Антаресу» зізнаються, що їм дуже боляче дивитись у очі людей, які шукають своїх зниклих безвісти рідних, що вони знають, що кожної миті можуть зачепити ворожу «розтяжку», але вважають, що це своїм обов’язком. Бо тільки вони можуть повернути з небуття загублені душі наших полеглих героїв.