22 березня цього року на пленарному засіданні Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Лазуренка Ігоря Олександровича щодо конституційності приписів абзаців 4, 5 частини 2 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404–VІІІ (далі – Закон № 1404), абзаців 3, 4 частини 2 статті 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058–IV (далі – Закон № 1058). Розповімо про це більш детально.
Про статтю 70 Закону № 1404
На цей час стаття 70 «Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника» Закону № 1404 має такий зміст: « 1. Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
2. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості:
- у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, у зв’язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, — 50%;
- за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, — 20%.
З пенсії може бути відраховано не більш як 50% її розміру на утримання членів сім’ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20% пенсії.
3. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюєтся на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.
Про статтю 50 Закону № 1058
На сьогодні ця стаття 50 «Утримання надміру виплачених сум пенсій. Відрахування з пенсій» Закону № 1058 має такий зміст: «1. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
2. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.
З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
Про що вирішив Конституційний Суд
У Рішенні у справі за конституційною скаргою Лазуренка Ігоря Олександровича щодо конституційності приписів абзаців 4, 5 частини 2 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VІІІ, абзаців 3, 4 частини 2 статті 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058–IV Конституційний Суд (КСУ) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи абзаців 4, 5 частини 2 статті 70 Закону № 1404, абзаців 3, 4 частини 2 статті 50 Закону № 1058 в тім, що вони унеможливлюють виплату — у розмірі не нижче прожиткового мінімуму — пенсії, що є основним джерелом існування, призначеної в установленому законом розмірі прожиткового мінімуму.
Головне в конституційній скарзі
Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що оспорювані приписи Закону № 1404, Закону № 1058 «дозволяють звертати стягнення на пенсію боржника навіть у разі, якщо вона є єдиним джерелом доходів (основним джерелом існування) боржника та її розмір дорівнює прожитковому мінімуму для відповідної особи». Лазуренко І.О. наголошує, що «такий стан речей <…> не дозволяє людині <…> підтримувати достатній життєвий рівень та зберігати людську гідність, порушує право особи <…> на соціальний захист від держави»; а «легітимна мета, яка полягає в необхідності забезпечити виконання судового рішення, не може переважати в ситуації, коли на боржника-пенсіонера покладається надмірний тягар (злидні) та має місце посягання на його людську гідність».
На що вказав КСУ
Розв’язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд наголосив, що «у соціальній державі людська гідність є стрижнем формування державою соціальної політики, яка має здійснюватися задля убезпечення людини від бідності та гарантування їй у зв’язку з цим базового соціального захисту, мінімальним стандартом якого є прожитковий мінімум, що має реально забезпечувати людині достатній і гідний рівень життя». Соціальна держава відповідальна за захист людської гідності, забезпечення достатнього і гідного рівня життя людини та задля цього зобов’язана створювати належні та дієві національні юридичні механізми реалізації конституційних прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень для неї і її сім’ї. «Людську гідність буде заперечено, якщо держава не забезпечить людині принаймні мінімальних соціальних вигод», — зазначено у Рішенні Суду.
Конституційний Суд вказав, що позитивний обов’язок держави забезпечувати безумовний захист людської гідності та мінімальний соціальний захист людини, визначений приписами частини 3 статті 46 Конституції України. Зокрема, йдеться про внормування призначення та систематичну виплату протягом певних періодів, визначених законом, пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, установленого законом для відповідної категорії осіб. Це означає, що внаслідок такого внормування розмір виплачених особам пенсій, інших соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, за жодних умов не може бути нижчим від гарантованого державою прожиткового мінімуму, навіть якщо із цих виплат здійснено обґрунтовані державою відрахування для досягнення правомірної (легітимної) мети.
Водночас Конституційний Суд наголосив, що законодавець, забезпечуючи реалізацію конституційного права на судовий захист та публічний порядок у сфері судочинства (це стосується і виконання судових рішень), може визначати обмеження щодо реалізації інших прав і свобод людини, зокрема її прав у сфері соціального захисту, однак він зобов’язаний унормувати ці питання, вживаючи домірних заходів для досягнення справедливого балансу між захистом публічних інтересів і конституційних прав людини на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, не порушуючи сутності цих прав.
Конституційний Суд звернув увагу, що оспорювані приписи Закону № 1404, Закону № 1058, якими для звернення стягнення у виконавчому провадженні установлено максимально допустимі розміри відрахувань у відсотковому відношенні з пенсій боржника, що їх визначено у мінімальному розмірі — розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, унеможливлюють виплату пенсії, що є основним джерелом існування, у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом. У такий спосіб людину може бути позбавлено навіть мінімальних соціальних вигод та захисту від бідності через примусове виконання рішення.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорювані приписи Закону № 1404, Закону № 1058 є невиконанням державою свого позитивного обов’язку забезпечити мінімальний соціальний захист людини відповідно до приписів частини 3 статті 46 Конституції України, що заперечує людську гідність як абсолютну цінність, нівелює сутність конституційних прав на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, а отже, не відповідають приписам статей 1, 3, 8, 21, 28, 46, 48 Конституції України.
Довідково
Рішення КСУ (повний текст) за бажанням можна переглянути тут: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/3-rii2023.pdf
Ігор Ворон, юрист.