Сегодня вечером народный депутат Украины, лидер «Правого Сектора» днепродзержинец Дмитрий Ярош обнародовал на своей странице в соцсетях эксклюзивное интервью с комбатом ДУК «ПС», также днепродзержинцем Русланом Чернием. Это интервью мы полностью публикуем для читателей «Кстати+».
Після майже двох місячного перебування на передовій, комбат 7 ОБАТ ДУК ПС повернувся на кілька днів додому. Під час нашої зустрічі я дізнався, що за весь період участі в бойових діях і командування батальйоном, йому вдавалося уникати журналістської допитливості і зберігати майже повне інкогніто.
Я вирішив виправити ситуацію. Отже вашій увазі перше інтерв’ю з моїм земляком – кам’янчанином комбатом 7го ОБАТ ДУК ПС другом Чорним (далі д. Ч.) – Черній Русланом. Пробував задавати питання друг Кармелюк (далі д. К.)
д. К. – Почну з найактуальнішого запитання: Миру бути? Як ти ставишься до Мінських домовленостей вер. 2.0 ?
д. Ч. – Умови мені не подобаються. Але все одно воно не буде виконане російськими військами і колабораціоністами. І поки вся територія України не буде звільненою, я не припиню боротьби.
д. К. – Тобто 7 ОБАТ ДУК ПС припиняти вогонь не буде?
д. Ч. – Вже припинили. Наказ Першого. Ми не хочемо стати винними у зриві домовленостей. Хоч і не віримо в їх успіх. А заодно, є час краще вишколити бійців як на передовій так і в резерві. В найближчий час може бути оголошена мобілізація до ДУК.
д. К. – А як з озброєнням?
д. Ч. – У нас лише легальна і трофейна легка стрілецька зброя.
д. К. – Забезпечені повністю?
д. Ч. – На даний час кожен боєць батальйону озброєний, але при збільшенні кількості бійців знов виникне дефіцит.
д. К. – Як ставишся до мобілізації до лав ЗСУ?
д. Ч. – Позитивно. Ніхто замість нас Україну не захистить. І хлопці на передовій потребують ротації для відпочинку і лікування.
д. К. – А до тих, що ухиляються?
д. Ч. – Не всі можуть стати воїнами. Краще щоб люди, які категорично не хочуть воювати не потрапляли на передову . Бо там вони можуть наразити на небезпеку життя інших бійців.
д. К. – Часто люди запитують: як потрапити в ДУК, чи отримають бійці зарплатню?
д. Ч. – В ДУК воюють добровольці, жодного матеріального заохочення бійці не отримують. Навпаки, вони вкладають свої гроші в захист Вітчизни. Щоб стати бійцем ДУК необхідно пройти вишкіл на тренувальній базі в Д. , здати екзамени і пройти перевірку нашою СБ.
д. К. – Як відбувається ротація бійців? Хлопці мають відпочинок?
д. Ч. – На передовій бійці перебувають не більше 45 днів, потім 10 днів відпочинок.
д. К. – Є такі, що не повертаються на передову з відпочинку? Текучість висока?
д. Ч. – Це одиниці. Більшість бійців вже як потраплять в ДУК, то вже не хочуть нікуди переходити (посміхається). Є хлопці, що перевелися до нас з інших добровольчих підрозділів.
д. К. – Чому?
д. Ч. – В ДУК присутній дух побратимства, ми всі добровольці і ідеологічно вмотивовані, підрозділ постійно виконує бойові задачі на передовій. Відсутня пиятика, підтримується на високому рівні дисципліна.
д. К. – Друже, Руслан, чув багато позитивних відгуків про твій батальйон від бійців як інших добровольчих батальйонів так і від представників ЗСУ, а саме 93-ї бригади з якою ви спільно виконуєте бойові задачі вже досить тривалий час. Звідки в тебе, ще донедавна успішного підприємця, взявся необхідний досвід і знання для організації і керування батальйоном?
д. Ч. – Я офіцер запасу ЗСУ. В батальйоні досить багато кадрових військових, є навіть колишні офіцери ФСБ і МВС РФ.
д. К. – Чому покинув службу в ЗСУ?
д. Ч. – Не зміг дивитися як тодішня влада розвалює армію. Зрозумів, що там я не зможу принести користь своїй Країні.
д. К. – Яким бачиш майбутнє ДУК після перемоги?
д. Ч. – ДУК може і має стати ядром відродженої армії України. Армії, яка бере не числом, а умінням, служить не за матеріальні блага, діє не по застарілих шаблонах, а використовує найновіші надбання і розробки у сфері оборони.
д. К. – Не думав про політичну кар’єру?
д. Ч. – Ні, мене це не цікавить. Я воюю не для слави чи якихось дивідендів в майбутньому.
д. К. – Є ще кілька запитань, які часто задають читачі. Як місцеві жителі ставляться до наших військ?
д. Ч. – Людям, що мешкають на лінії фронту байдуже на сторони конфлікту і їх цілі, ці люди просто мріють щоб це пекло зупинилося і життя повернулося в звичне русло. Жителі наших тилових, але близьких до передової населених пунктів молять не відступати і не допустити в їх домівки терористичні банди і російські війська, що несуть всі «надбання руського міру».
д. К. – А жителі тимчасово окупованих територій?
д. Ч. – Там їх залишилося мало і, нажаль, більшість отруєні брехливою кремлівською пропагандою.
д. К. – Наша влада якось протидіє ворожому зомбуванню ? Бо, наскільки мені відомо, орда витрачає мільйони доларів і тисячі людських ресурсів для отруєння мізків і душ наших співвітчизників з Східної України.
д. Ч. – Відповідні служби ведуть боротьбу з ворожими агітаторами і агентами, але про масову просвітницьку компанію через ЗМІ не йдеться. Всі новини там отримують з російського телебачення або з Інтернету.
д. К. – І ще одне запитання, яке часто бачу в Неті, воно трохи провокативне, але все ж: Коли на Київ?
д. Ч. – Не раніше перемоги над окупантами. Ми державники, насамперед, і не можемо собі дозволити послаблювати обороноздатність Країни. Та й потім форма і методи нашої боротьби залежатиме виключно від адекватності тодішньої влади.
д. К. – Чи готовий особисто ти визнати амністію для терористів і прийняти їх як співгромадян?
д. Ч. – Ні, вони залишаться моїми ворогами. І більшість вояків України не залежно від місця служби думають так само. Те, що вони робили і роблять не пробачають.
д. К. – Друже, може щось хочеш сказати читачам від себе?
д. Ч. – Хочу подякувати кожному за допомогу і підтримку. Кожен боєць розуміє і вдячний за все те, що роблять люди в тилу для допомоги нам. Без підтримки Нації як в середині України так і з-закордону наша боротьба була б у рази важчою. І моральна підтримка є не менш важливою ніж матеріальна. Тільки разом ми переможемо.
д. К. – Шкода, що не всі мої питання і твої відповіді ми можемо зараз озвучити. І мені дуже незручно забирати час на спілкування з тобою у родини, а тому – Дякую за все, що ви робите для України. Сподіваюся на продовження розмови за нагоди. Може десь на руїнах рашистської імперії.
д. Ч. – Дякую навзаєм. Будемо старатися.
Розмова відбувалася 15 лютого 2015 р.