Державна служба з питань праці (https://dsp.gov.ua), її територіальні підрозділи, продовжують консультації в режимі «онлайн» з питань трудового і соціального права для працівників і бійців трудового фронту. З офіційними відповідями держорганів на актуальні питання у сфері трудових та інших правових відносин ми систематично знайомимо наших читачів. Ось деякі з них.
Чи можна надати демобілізованому працівникові в березні 2024 року додаткову відпустку «чорнобильця» за 2022 та 2023 роки, а саме, за час коли працівник був призваний на військову службу?
Відповідає Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (https://dp.dsp.gov.ua).
Право на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік надано громадянам, які віднесені до першої та другої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (п. 22 ст. 20 та п. 1 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-XII).
Таким чином, ця відпустка має бути використана протягом календарного року і їх перенесення на інший рік чинним законодавством не передбачено.
При цьому, у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури (ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ).
Як стягнути заборгованість із заробітної плати, якщо владнати питання в позасудовому порядку не вдалося?
Відповідає Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (https://smu.dsp.gov.ua).
Відповідно до стаття 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору (стаття 21 Закону України «Про оплату праці»).
Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 КЗпП України).
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов’язань щодо оплати праці (стаття 97 КЗпП України).
Для стягнення заборгованості із заробітної плати працівник може звернутися до суду в порядку:
- наказного провадження (вимога працівника про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є безспірною);
- позовного провадження (існує спір щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати та/або права на її отримання).
Термін звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати необмежений.
Після отримання рішення суду необхідно звернутися до державної виконавчої служби (ДВС). Тільки після надходження заяви від стягувача до відділу ДВС розпочинається примусове виконання.
Видача довідки про роботу та заробітну плату
Відповідає Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (https://dp.dsp.gov.ua).
Роботодавець зобов’язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі чи організації. В документі зазначаються спеціальність, кваліфікація, посада, час роботи й розмір заробітної плати.
Чи зараховується період простою до стажу для надання щорічної додаткової відпустки за роботу у шкідливих умовах?
Ні. Під час простою дія трудового договору з працівниками продовжується, проте вони не виконують свої посадові обов’язки. Періоди роботи, що дають право на щорічні додаткові відпустки, визначені частиною першою статті 9 Закону України «Про відпустки» (час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, час щорічних основної та додаткової відпусток та час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу).
Таким чином, працівник не має права на щорічну додаткову відпустку за період простою.
Щодо примусу працювати під час повітряної тривоги
Відповідає Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (https://smu.dsp.gov.ua).
Згідно зі статтею 153 Кодексу законів про працю України, роботодавець НЕ ВПРАВІ ВИМАГАТИ від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.
При цьому прямої відповідальності за роботу підприємства під час повітряної тривоги чинне законодавство України наразі НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ. Та керівник суб’єкта господарювання зобов’язаний забезпечувати цивільний захист як своїх працівників, так і клієнтів/відвідувачів, у т. ч. під час оповіщення про повітряну тривогу в населеному пункті, де розташоване підприємство.
Водночас посадових осіб роботодавця може бути притягнуто до адміністративної відповідальності (ст. 41 КУпАП, порушення законодавства про охорону праці), а також залежно від тяжкості і наслідків проступку і до кримінальної відповідальності (ст. 271 ККУ), якщо роботодавець не вживав заходів щодо забезпечення безпеки працівників, зокрема заходів реагування у випадку повітряної, чим заподіяло шкоди здоров’ю працівників, або наслідком чого стала загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Заступник міністра з питань стратегічних галузей промисловості Тимур Ткаченко свого часу дав оцінку роботодавцям, які під час обстрілів змушують виходити на роботу працівників. На думку заступника міністра, такі роботодавці мають нести за це кримінальну відповідальність.«Це якась дикість вимагати прибути на робоче місце, коли усюди вибухи, а громадський транспорт не працює (як наприклад в Києві)», — зазначив Тимур Ткаченко.
Якщо це актуально для Києва, то куди актуальніше для прифронтових територій Донецької області.
Інспектори праці повсякчас закликають посадових осіб роботодавців дотримуватись вимог законодавства про працю і дбати про людей.
У Держпраці нагадали, що цивільний захист – це функція держави, спрямована на захист населення, територій та майна від надзвичайних ситуацій, зокрема, від подій воєнного характеру.
Відповідно до вимог статті 19 Кодексу цивільного захисту України, забезпечення оповіщення та інформування населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій – прямий обов’язок місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.
Стаття 21 Кодексу цивільного захисту України передбачає, що громадяни України мають право на отримання інформації про надзвичайні ситуації або небезпечні події, що виникли або можуть виникнути.
Для здійснення функцій цивільного захисту держава залучає матеріально-технічні ресурси всіх рівнів.
Особливості працевлаштування молоді
Відповідає Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (https://smu.dsp.gov.ua).
Статтею 187 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) визначено, що неповнолітні – особи, які не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Разом з тим, в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці неповнолітні користуються пільгами, встановленими законодавством України.
Відповідно до статті 197 КЗпП України працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення із строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.
Молодим спеціалістам-випускникам закладів освіти державної форми власності, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Скільки може тривати щотижневий безперервний відпочинок?
Відповідає Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (https://dp.dsp.gov.ua).
У статті 70 Кодексу законів про працю України зазначається, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не меншою, ніж 42 години. Проте це в мирний час. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дозволяє скоротити тривалість щотижневого безперервного відпочинку до 24 годин.
В яких випадках роботодавець під час дії воєнного стану зобов’язаний надати відпустку без збереження заробітної плати на вимогу працівника?
Відповідає Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці (https://dp.dsp.gov.ua).
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про відпустки».
Роботодавець не може відмовити у наданні відпустки без збереження заробітної плати на визначені законодавством строки таким категоріям працівників (крім працівників, що залучені до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури):
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, – тривалістю до 14 календарних днів;
3) матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;
3-1) матері або іншій особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території;
4) учасникам війни, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України – тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», – тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, – тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та особам з інвалідністю III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
7) особам з інвалідністю I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;
9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних – тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, – тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування – тривалістю, визначеною у медичному висновку;
12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, – тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, – тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;
14) сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, – тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;
17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, – тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини…
Ігор Ворон, юрист