10 августа делегация Днепродзержинска побывала с гуманитарной миссией под Донецком, в расположении украинской армии. Об этом сообщил активист местной «Свободы» Сергей Злючий.
«Про вчора, 10.08. 2014р.
Протягом нашої одісеї наїздили близько 650 км. На пальне витратили 1000грн.
Відвезли нашим воякам близько 1,2 тн вантажу. Дорогою придбали для хлопців, хоч і не великих, але смачнющих донецьких кавунів. Це коштувало ще 65грн. З огляду на страшну спеку, іще купляли воду і виноград - для себе. Витратили на це 45-50грн. Поїздка була не простою: особисто мені всі 650 км дошкуляла сідушка, створена для тривалого катування довірливих подорожніх))
Під час першої зупинку познайомився з командиром підрозділу. ВІн постраждав взимку під час розгону біля Дніпропетровської ОДА - сильно розбили голову. Підлікувався і - добровольцем до війська. Про хлопців піклується. Наш Сергій про нього відгукується добре. Все привезене нами буде передане на кухню.
Щодо другої і третьої нашої зупинки: прийшлося досить довго шукати наших хлопців - наші сподівання на те, що Мар'їнка таке собі невеличке сільце, не справдилися. Насправді це містечко розміром з наше соцмісто вкупі з бамом. Воно є практичним передмістям Донецька, тому укріплене було досить сильно: по кілька блокпостів на кожному напрямку. Ми бачили чотири. Наші розваляли всі. Суворо розваляли, жорстко. У моєму фотозвіті це помітно...
Денеерівські придурки гатять із 150-ти міліметрових мінометів з боку Донецька по приватних садибах Мар'їнки. Декілька з тих мін, що не вибухнули впали десь людям у городи... А протипіхотне мінування, за розповідями хлопців, виродки ставлять часто і, власне, у зовсім не стратегічних місцях: і для військових, і для цивільних.
На моїх знімках можна побачити собачку, яку хлопці всюди возять із собою. Вона для них, як сигнал тривоги: весь час крутиться попід ногами, а щойно почала ховатися - чекай обстрілу... Про трофейну бронепластину я вже писав у окремому пості. А про трофейний бінокль писати майже нічого. Він - трофейний!)))
Ще один важливий момент. Серед моїх знімків є знімок розбитої чотиреповерхівки. Місцеві розповідають, що мешканці саме цього будинку найактивніше заварювали денеерівську кашу. Втекли всі. А під час обстрілу бойовиками кілька їхніх мін влучили в цей будинок. Місцеві кажуть: так їм, сукам, і треба. Але не радіють, бо в самих приватні садиби зазнали помітних пошкоджень. Тут же, на місці третьої нашої зупинки ми вирішили перекусити перед зворотньою дорогою. Чую, щось зашуміло, ніби потужний двигун поруч запрацював. Ніхто не відреагував. За кілька хвилин - знову цей звук. Питаю у хлопців, що це за шум? Та, зневажливо кажуть, то "гради" б'ють... Чи наші, чи ворожі - не розбереш, навколо сади, сонце пече, бджоли літають..
Слава Україні та бойовим сміливцям!», - пишет Злючий в своем фейсбуке.