Народный депутат от Днепропетровска Борис Филатов комментирует статью об украинских привычках «Территория кумиров» главного редактора издания «Левый берег» Олега Базара.
Вот что написал главред «ЛБ»:
«Спочатку були «дисиденти». Вони мали вивести нас із тьми комуністичної та збудувати на уламках імперії зла рай обітований, роздавши кожному українцю шматок золота Полуботка.
Наступним був червоний директор, який мав врятувати країну від негідників, які розвалили таку прекрасну країну з найкращою у світі освітою та ковбасою по 2.20.
Приблизно тоді ж частина країни повірила в генерала КГБ. Його «спокійна сила» зачарувала навіть декого з тих, кого генерал свого часу відправляв по етапу.
Інші вперто берегли вірність старорежимним богам, чиїм представником на місцевих землях став губастий «вождь червоношкірих» – метушливий і абсолютно нехаризматичний. Зрештою, він був лише слугою-жерцем – напівзогнилого божка можна було на власні очі побачити у зікураті у центрі сусідньої столиці.
Потім прийшов «месія», який пообіцяв 10 мільйонів робочих місць і маленькі українці співали йому осанну на Майдані.
Згодом – о диво! – багато людей повірили у двічі судимого недорікуватого хама. «Залізний господар», непізнаний як Африка, мав навести лад після месійки – і люди кидалися цілувати йому руки.
Зібравши криваві жертви хам утік, але країна швидко забула про нього – на сцені стояв уже новий кумир. Солодкоголосий мільярдер пообіцяв за кілька тижнів зупинити війну і всі повірили, що він не лише спритний бізнесмен, але й талановитий стратег та полководець.
Разом з розчаруванням прийшов черговий етап політеїзму – секти свідків кривавого пастора, хлопчика, який прогнав диктатора, та іншого хлопчика, який повернувся з самої Америки, абстрактних комбатів, і в натурі конкретного губернатора множилися і дробилися, об’єднувалися і розколювалися зі швидкістю, подиву гідною навіть для наших країв.
Зараз многобожжя в черговий раз відступає під натиском монотеїзму. Рятувати країну вийшов на поле бою грузинський князь зі своїми вірними витязями.
Наче сніг, звівали милість на підданців, ласки гідних,
І сиріт, і вдів гляділи, і збагачували бідних,
І карали лиходіїв та підступників огидних, –
Вовк з ягням паслися вкупі у владарствах їх лагідних.
І от країна, затамувавши подих, стежить, як новий кумир хоробро виступає на прю з нечестивими прокурорами і навіть чиновниками Державіаслужби. І мільйони уст шепчуть як молитву: «Так, це він – той, хто врятує Україну». Тобто, спочатку врятує окремо узяту область, а вже потім у славі прийде і сяде на престолі у Києві…
Україна – це така величезна кумирня. Занедбаний храм десятків, сотень фальшивих божків, де в пошуках нового кумира бродять між черепків скинутих ідолів затуркані люди. Язичники. Бродять, щоб упасти на колінця перед черговим об’єктом поклоніння з криками «порятуй». Замість того, щоб прибрати черепки, змести пил і збудувати на місці кумирні самотужки хоча б комфортне селище. Яке – можливо – згодом стане ще більш комфортним містом. Але вірити в кумира простіше.
P.S. Як кажуть соціологи, 9 із 10 українців вважають себе християнами. Тому дозволю собі нагадати другу заповідь. "Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху, і що на землі знизу, і що в водах нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм”».
Филатов полностью согласен с Базаром.
«Как человек, который лично знаком с "мальчиком, который прогнал Януковича" и "в натуре конкретным губернатором" лично подписываюсь под каждым словом автора.
Ленту и комментарии подчас стало невозможно читать. Такое ощущение, что скоро очень многие начнут хотеть родить ребенка не от собственного мужа, а от чужого дяди, который придет и утрет всем нам сопли.
Уважаемый главред уважаемого издания правильно обозначил проблему "кумиров".
Впрочем я уже писал об этой психологической проблеме постсоветского общества всего пару недель назад. Но тогда экзальтированные фанаты смешали меня с говном.
Посмотрим как это будет сейчас», - пишет Филатов в своем фейсбуке.