Кам’янський театр представив прем’єру вистави «Матінка Кураж та її діти» за відомою п’єсою Бертольда Брехта, яку режисер Сергій Павлюк адаптував до сучасних реалій. Хоча події оригінального твору відбуваються у XVII столітті, постановка Павлюка переносить дію у невизначений, але впізнаваний сучасний контекст. Це досягається через використання сучасного одягу, реквізиту та сценографії, що створює атмосферу, близьку до сьогодення.
Люк, що поглинає життя
У виставі збережено головну ідею Брехта — показати, як війна впливає на людину, змушуючи її робити морально складні вибори. Матінка Кураж, як і в оригіналі, намагається вижити, торгуючи під час війни, що призводить до втрати усіх її трьох дітей. Однак у сучасній інтерпретації ці події набувають нового звучання, відображаючи актуальні проблеми сьогодення.
Режисер Сергій Павлюк створив сценічний простір, що вражає своєю символічністю та актуальністю. Дія розгортається на тлі зруйнованого мосту, який нагадує про Ірпінський міст — символ стійкості та трагедії сучасної України . Цей міст, з залишками відбійника по боках, служить не лише фоном, але й метафорою розірваних зв’язків і втрат.
На задньому плані — руїни міста, що підкреслюють атмосферу спустошення. На передньому плані сцени розміщено відкритий люк, який символізує могильну яму: туди скидають тіла у чорних мішках, що є болючим нагадуванням про реалії сьогодення. Поруч — ще один люк, з якого періодично з’являється загадковий персонаж у протигазі, з тілом, вкритим ранами від куль. Цей незвичний образ смерті, без традиційної коси, але з відром, з якого він дістає патрони і кидає вниз, створює моторошний ефект: зі стуком падаючих патронів асоціюється момент загибелі когось на сцені.
Сучасні реалії у класичній драмі
Таке сценографічне рішення не лише актуалізує класичну п’єсу Брехта, але й глибоко резонує з сучасними подіями, змушуючи глядача замислитися над жахами війни та її впливом на людське життя. Вистава стає не просто театральним дійством, а потужним емоційним переживанням, що залишає глибокий слід у серці кожного глядача.
Вистава вражає своєю емоційною напругою та глибоким зануренням у реалії війни. Анонсована як трагіфарс 18+, вона попереджає глядачів про можливий емоційний дискомфорт, що цілком виправдано: протягом усієї вистави глядач перебуває в стані постійного напруження та очікування чергової трагедії. На сцені з’являються то якісь військові, то зеки у шапках-ушанках, то інваліди на милицях і візках, то якісь постаті у протигазах – в усьому цьому легко вгадується сучасна російська армія.
Хоча на сцені відсутні безпосередні бойові дії, війна пронизує кожен момент вистави. Смерть присутня у всьому: когось застрелюють, когось вішають, когось душать, когось ріжуть. Ці сцени не лише шокують, але й змушують задуматися про жорстокість війни та її вплив на людське життя.
Внутрішні конфлікти матінки Кураж
Матінку Кураж грає заслужена артистка України Марина Юрченко. Актриса дуже точно зуміла передати характер своєї героїні - дрібну крамарку, яку війна цілком влаштовує, вона живе заради неї і завдяки їй, продаючи солдатам товари з воза (схожого на старий мікроавтобус), запряженого її трьома дітьми. Вона вміє пристосуватися до будь-яких умов, домовитись з ким завгодно і знайти можливість заробити в будь-якій ситуації. Кураж не усвідомлює, що війна, яка годує її, водночас руйнує її життя. Вона стає уособленням тих, хто, шукаючи вигоди, втрачає людяність і здатність співчувати. І навіть коли у війні гинуть усі її троє дітей, вона не кидає своє ремесло.
Акторська майстерність Марини Юрченко дозволяє глибоко розкрити складний образ матінки Кураж, показати її внутрішні конфлікти та боротьбу між материнською любов’ю і прагненням до виживання в умовах війни. Особливо запам’яталася фінальна сцена, де головна героїня, оплакавши загиблу доньку, сама впрягається у воза і через силу намагається тягнути його туди, де ллється кров, гинуть люди, але її товар конче потрібен. Актриса чудово показала внутрішню боротьбу героїні, її відчай і водночас незламну рішучість продовжувати свій шлях, незважаючи на особисті втрати. Цей момент став кульмінацією вистави, залишаючи глибоке емоційне враження та змушуючи глядача замислитися над ціною виживання в умовах війни.
З доброго кухаря – у вбивцю і садиста
Олег Волощенко у ролі Кухаря вразив глядачів своєю майстерністю перевтілення. Спочатку його персонаж постає як добродушний, веселий кухар з живою маленькою собачкою, трубкою в зубах, що готує страви для солдатів та офіцерів (каплуни з червоною капустою). Проте згодом перед нами з'являється жорстокий вбивця, ґвалтівник і садист. Ця трансформація демонструє, як війна змінює людей, розкриваючи в них найтемніші сторони. В якийсь момент з’являється відчуття, що персонаж Волощенко дуже нагадує сумнівно відомого Пригожина – того самого, який вербував російських зеків на війну проти України. Особливо, коли він вбиває дезертира кувалдою…
Гра Олега Волощенко - це яскравий приклад глибокого психологічного портрету персонажа, що залишає незабутнє враження на глядачів.
Німі крики душі
Дітей матінки Кураж грають Руслан Куксенко (Ейліф), Валентин Кошля (Швейцеркас) Софія Чеботарьова (Катрін). Усі зіграли чудово і емоціонально, їх герої викликають у глядачів жалість та співчуття – починаючи від початку вистави, коли вони всі гуртом тягнуть набитий товарами віз, і закінчуючи сценами, їх трагічної загибелі. Особливо хочеться виділити Софію Чеботарьову, яка вразила глядачів своєю проникливою грою в ролі Катрін — німої доньки матінки Кураж. Її виконання передає глибину емоцій та внутрішній світ героїні, яка, незважаючи на мовчання, виражає своє прагнення до людського щастя та співчуття. Особливо зворушливою стала сцена загибелі Катрін на мосту. Чеботарьова змогла передати трагізм та безвихідь ситуації, в якій опинилася її героїня, що підкреслює жорстокість війни та її вплив на долі людей.
Прагнення вижити
Не можна не згадати героїню Світлани Сушко у ролі Іветти. Її героїня - це не просто легковажна жінка, яка намагається вижити у світі війни, але й символ прагнення до любові та стабільності в хаосі. Сушко майстерно передає внутрішню боротьбу героїні між прагненням до нормального життя та необхідністю пристосовуватися до жорстоких реалій війни.
Її виконання ролі Іветти стало яскравим прикладом глибокого психологічного портрету персонажа, що залишає незабутнє враження на глядачів. Ця роль — ще одне підтвердження високого професіоналізму та таланту актриси, яка вміє створювати багатогранні образи, що змушують замислитися над складністю людських стосунків у надзвичайних обставинах.
Вітаємо з потужною прем’єрою
У виставі зайнято дуже багато акторів, тому приділити увагу кожному просто неможливо. Запам’яталася гра Дмитра Сорокалата у ролі військового священника, Дмитра Алексеєнко у ролі командувача, Валентини Галенко і Ірини Долінкіної у ролі селянок, Даніїла Супруна у ролі смерті.
Взагалі усі актори, зіграли чудово. Як завжди, на висоті були і артисти балету. Також хочеться виділити оркестр театру, який усе дійство перебував на сцені і супроводжував виставу живою музикою.
Щиро вітаємо Кам’янський театр ім. Лесі Українки з потужною прем’єрою «Матінка Кураж та її діти». Це не просто вистава — це емоційний досвід, який залишає глибокий слід у серці кожного глядача. Дякуємо всьому колективу театру за вашу працю, талант і відданість. Ваша вистава — це подія, яка надовго залишиться в пам’яті.
