Давненько наш театр не радував нас новими прем’єрами. І ось нарешті, дочекалися – в останній день зими, 28 грудня, кам’янчани побачили виставу «Кохання Клеопатри» за п’єсою Юліу Едліса, у постановці Сергія Чулкова. На сцені ожила історія легендарної цариці, сповнена пристрасті, інтриг і драматичних поворотів. Актори вразили майстерною грою, яскраві костюми та декорації додали виставі особливого шарму. Кам’янський театр знову довів, що вміє дивувати та дарувати справжнє мистецтво.
Трагедія жінки-цариці
З історії нам відомо, що Клеопатра була останнім незалежним правителем Єгипту. Її навіть, вважають останнім фараоном Єгипту. Також ми знаємо, що вона була добре освідченою жінкою, письменницею. А ще ми знаємо, що у неї був любовний зв’язок з Юлієм Цезарем і Марком Антонієм (до речі, гробницю, в якій були поховані Марк Антоній та Клеопатраі, так і не знайшли). Саме цьому класично- психологічному любовному трикутнику і трагедії жінки-цариці присв’ячена п’єса Юліу Едліса «Гра тіней».
У цій п’єсі Клеопатра – перш за все, жінка, а вже потім цариця. Її трагедія не лише у тому, що кохання і влада – несумісні (як правило). Це – дві сили, які рідко можуть існувати в гармонії. Там, де править влада, немає місця слабкості почуттів, а справжнє кохання не терпить холодного розрахунку. Історія Клеопатри – яскравий приклад того, як ці дві стихії борються між собою. Часом доводиться обирати: або влада, або почуття. А іноді – поступитися тим, що найдорожче. А ще їй доводиться робити вибір між двома чоловіками: Цезарем і Антонієм. Причому, першого давно нема серед живих, але його привид постійно приходить до неї. Жінці доводиться буквально розриватися між мертвим Цезарем, якого вона безуспішно намагається забути, і живим Антонієм. Уся п’єса – це метання Клеопатри-жінки – кому ж цих двох віддати перевагу? Хто більш гідний її? І головне – чи справді вона обирає, чи її вибір давно визначений самою долею? Смерть стає відповіддю на всі ці запитання. У світі, де влада і кохання не можуть існувати разом, де будь-який вибір веде до втрати, Клеопатра обирає єдине, що їй ще підвладне,— власну долю.
У п’єсі всього три персонажі – Клеопатра, Юлій Цезар і Марк Антоній. Але саме Клеопатра є центральною фігурою, довкола якої розгортається вся драма.
Анна Макєєва - Клеопатра
Перш за все, хочеться відзначити виконавицю цієї непростої ролі – актрису Анну Макєєву. Це не лише єдина жіноча роль у виставі, а й найскладніша. Її Клеопатра постійно перебуває у центрі подій, на сцені – від початку й до кінця (за винятком антракту). У той час як її партнерам по виставі іноді випадає можливість відпочити за кулісами, Анна Макєєва не мала такої розкоші. Проте вона не просто витримала це навантаження, а й блискуче впоралася з роллю.
Мимоволі згадується культовий фільм «Клеопатра» з Елізабет Тейлор у головній ролі. Якщо порівнювати ці дві актриси, то, можливо, Клеопатра у виконанні Тейлор – більш фактурна, велична, немов сама антична статуя, що ожила. Її образ у кіно став іконою стилю, розкоші та драматичної пристрасті.
Однак Анна Макєєва взяла іншим – справжністю і глибиною переживань. Її Клеопатра – не лише цариця, а й жінка з живими емоціями, сумнівами, болем і пристрастю. Вона не просто грає роль – вона проживає її, передаючи кожен порух душі, кожен момент внутрішньої боротьби. Її Клеопатра – жінка сильна, але водночас вразлива, мудра правителька і пристрасна коханка, що балансує між почуттями й холодним розрахунком. Акторка передала всі ці грані образу тонко і правдиво, змушуючи глядачів переживати кожен її вибір, кожну емоцію.
Вистава тримається на її плечах, і вона гідно витримала цей виклик, зробивши Клеопатру живою, справжньою, незабутньою.
Руслан Таран - Цезар
Роль Юлія Цезаря виконав Руслан Таран. Спочатку його Цезар здавався якимось невпевненим, занадто флегматичним, і, чесно кажучи, неживим. Особливо у порівнянні з харизматичним і могутнім Цезарем у виконанні Рекса Гаррісона у тому ж відомому кінофільмі. Його статечність і стриманість виглядали майже неприродно, а коли Клеопатра промовляла, що цей чоловік міг усе, – виникало легке здивування.
А потім дійшло – так він же й справді неживий. Це не той Цезар, який колись підкорював народи і серця, а лише його тінь, привид минулого, створений уявою Клеопатри. Він – її спогад, її нереалізоване майбутнє, її нездійснена мрія про велич.
Руслан Таран – молодий актор, але на сцені він постав перед нами зовсім іншим – сивим, змученим чоловіком, у якому відчувалася втома прожитих років і тягар величі. Його Цезар – не завойовник у розквіті сил, а мудрий, але вже безповоротно втрачений образ із минулого Клеопатри.
Спочатку це викликало здивування – як молодий актор може переконливо зіграти такого монументального історичного персонажа? Але поступово стало зрозуміло: цей Цезар не з плоті і крові, а лише привид, створений уявою головної героїні. Його сивина – це символ минулого, його спокій – це незворотність долі, а його тінь на сцені – нагадування про те, що великі правителі залишаються лише спогадами у чужих думках.
І саме тому такий образ Цезаря виявився влучним. Він уже не воїн і не коханець, а лише тінь колишньої величі, від якої у реальному світі залишилося хіба що ім’я в історії.
Ілля Каріков - Антоній
Ілля Каріков у ролі Антонія – повна протилежність Цезарю. Це молодий, сповнений життєвої сили красень, який звик в усьому перемагати. Його Антоній – уособлення пристрасті, розкоші, жаги до життя. На відміну від холодної, примарної постаті Цезаря, він справжній, живий, впевнений у собі й, здається, переконаний, що світ належить йому.
На відміну від Антонія Річарда Бартона зі згаданого вище кінофільму, величного, але також вразливого чоловіка, заплутаного у політичних і особистих суперечках, Антоній Іллі Карікова втілює молоду, енергічну особистість, котра на перший погляд здається менш обтяженою політичними обставинами, але його доля не менш трагічна. Це два різних підходи до персонажа, кожен з яких приносить унікальні емоції та переживання для глядачів.
Гра Антонія Кларікова зачаровує своєю енергією: він не просто говорить – він командує, не просто торкається Клеопатри – він вимагає, не просто любить – він володіє. Це той чоловік, який не замислюється над питанням «а що буде далі?» Він живе тут і зараз, насолоджується моментом і впевнений, що завжди зможе взяти своє.
Та чи достатньо цього для Клеопатри? Чи може такий чоловік стати її долею, а не лише черговою пристрастю? Це питання, на яке герої шукають відповідь протягом усієї вистави. І навіть смерть героїв у фіналі не дає повної відповіді на ці запитання…
Втім, кожен глядач напевно має на них свої відповіді, адже кожен по-своєму переживає цю історію.
Фото Віталія Баранника.