У серпні 2026 року масштабний всеукраїнський мистецько-документальний проєкт «Музей покинутих міст», який реалізується громадською організацією «Коло Мамая» у тісній співпраці з Музеєм історії міста Кам’янського за фінансової та інформаційної підтримки Українського культурного фонду (УКФ) підбив підсумки насиченого місяця роботи.
Важливо, що команді вдалося сформувати сталі партнерства з Українським інститутом національної пам’яті, куди будуть передаватися всі записані інтерв’ю, Національною спілкою художників України, громадською організацією «Бджола», яка надала нашому проєкту фінансову підтримку. Завдяки цьому незабаром побачить свят видання, присвячене мистецькому проєкту «Музей покинутих міст». Місто Кам’янське прихистило з початком російсько-української війни більше 35 тисяч вимушено переміщених осіб, тому проєкт був високо оцінений міським головою Андрієм Білоусовим.
Арт-партнер ROSA – провідний український виробник професійних художніх матеріалів для живопису надав художникам комплекти олійних фарб для створення мистецьких творів.
Головна мета ініціативи – фіксація пам’яті, збереження культурного коду та документація людських доль із територій, що зазнали руйнувань або опинилися під тимчасовою російською окупацією. Проєкт покликаний трансформувати особистий досвід втрати у спільний культурний маніфест єдності.
Актуальність проєкту виходить за межі звичайної фіксації втрат. Він слугує інструментом соціальної інтеграції: допомагає вимушеним переселенцям відчути причетність до спільного культурного коду, а приймаючій громаді глибше зрозуміти трагедію та досвід нових сусідів. Зберігаючи пам’ять про втрачені міста, ми закладаємо фундамент для майбутнього повернення та відбудови, стверджуючи: місто живе доти, доки про нього пам’ятають і розповідають.
Візуальна концепція мистецького проєкту «Музей покинутих міст» розгортається як драматургічний шлях від втраченого затишку до надії на відродження, розкриваючи феномен війни, застиглого часу та пам’яті через чотири тематичні серії.
Серія 1. «Координати тепла» (світло мирного минулого) Серія акумулює ностальгійний зріз довоєнного життя, затишок рідної домівки та мирний простір, що став символом втраченої гармонії:
Серія 2. «Точка зламу» (Момент катастрофи та евакуації) Блок відображає раптовий розрив мирного плину часу, хаос утечі, тривогу вимушеного вибору та матеріальні свідчення прощання з домом:
Серія 3. «Ехо тиші» (Міста в ізоляції та окупації). Роботи цієї серії занурюють у трагедію застиглого часу, мовчання покинутих вулиць, скорботу та екзистенційний біль окупації:
Серія 4. Пам’ять. Мрія про повернення Фінальний акорд виставки, орієнтований на збереження національної ідентичності, карбування топонімів та віру у відновлення:
Концептуальний опис візуального ряду
Візуальна мова експозиції вибудувана на глибокому зіставленні живописних і графічних технік із прийомами колажу, де фактура матеріалів (нитки, поліграфія, акварель, олія) підкреслює крихкість людського буття. Перехід від світлих, теплоємних образів мирного минулого до гострих, драматичних колажів воєнного часу створює ефект емоційного занурення в переживання біженства й втрати.
Зібрані протягом літа артефакти, живописні полотна та документальні свідчення сформують цілісний простір пам’яті на масштабній підсумковій виставці, що відкриється 28 вересня 2026 року в Музеї історії міста Кам’янського. Проєкт супроводжується активною медійною підтримкою – випуском промороликів за участю митців, кураторів, громадських діячів та міського голови Андрія Білоусова.
Протягом серпня колекція проєкту суттєво збагатилася як новими художніми полотнами, так і реальними артефактами з лінії фронту та усними свідченнями вимушених переселенців. Образотворча складова поповнилася низкою глибинних робіт провідних українських митців.
Зокрема, запорізький художник Микола Шиверський передав натюрморт «Соняхи і мед», створений у Бердянську ще до повномасштабного вторгнення як символ світла й затишку приазовської оселі. Художник із Маріуполя Олександр Малаховський (голова ГО «ARS ALTERA»), який пережив півтора місяця обстрілів у підвалах та втратив усяке майно, створив для проєкту рефлексивну серію «Важливі речі», де відтворив у живописі побутові предмети дитинства, що згоріли у його рідному місті. Продовженням цієї серії є його твір «Важливі назви», в якому автор зафіксував світ топонімів Маріуполя
Валентина Олемпіюк-Виннікова презентувала полотно про Донецьк із зображенням світла у вікні майстерні її батька, художника Геннадія Олемпіюка. Свої візуальні розповіді про біль втрати та прагнення свободи також передали Оксана Одайник (графічна робота «Без тебе»), Людмила Салтан з Вінниці (картини «Тривожна реальність» та «Скорбота»), Анжела Коренкова з Генічеська, яка виїхала до Козятина, Євген Прокоф’єв із Запоріжжя (полотно «Пам’ять», присвячене знищеній Кам’янці Запорізької області), харківський митець Олег Лазаренко (мозаїчний рельєф «На захисті ідентичності») та художниця із Сум Анжела Яценко, яка нині творить у польському Катовіце та передала полотно «Святий Юрій Переможець».
Паралельно з мистецьким напрямом команда проєкту активно збирала матеріальні свідчення війни. До фондів надійшла земля з окопів біля міста Сіверськ Бахмутського району, де влітку 2023 року точилися важкі бої. Серед унікальних реліквій Мар’їнки – примірник книги Михайла Коцюбинського зі зруйнованої школи №1, а також прапори місцевої організації «Союз Чорнобиль України» та Мар’їнського району, які восени 2022 року врятував капітан ЦСО «Схід» Йосип Арович, котрий героїчно загинув у боях за місто наприкінці того ж року. Крім того, воєнна журналістка «Суспільне Донбас» Юлія Підгола (Рацибарська) передала врятований із розбитого клубу в с. Іверське вишитий рушник та дитячу книжку з випаленої Новоселівки на Лиманщині.
Важливою складовою серпневого етапу стало документальне занотовування усних історій. Серед них – вражаюча розповідь Тетяни Теплюк про дві депортації її родини: у 1951 році радянський режим примусово виселив її бабусю з бойківського села Лісковате до Роздолівки на Донеччині, а в 2023 році російська агресія знову позбавила родину дому, проте сім’я змогла врятувати родинну реліквію – весільний вишитий стрій 1939 року.
Також було задокументовано долі Анастасії Гордієнко (дружини полоненого захисника з полку «Азов») та Валерії Балан — керівниці танцювального колективу з Авдіївки, які знайшли новий дім та надію в Кам’янському.
Інформаційне поле проєкту розширилося завдяки цифровим випускам у рубриці «Монолог міст», присвяченим Авдіївці, Лисичанську, Торецьку та Соледару.
Ініціатива реалізується у партнерстві з Українським інститутом національної пам’яті, Національною спілкою художників України, Управлінням культури Кам’янської міської ради, ГО «Бджола», Очеретинською СВА, Авдіївським Гуманітарним ХАБом «ВПОраємось» (м. Кам’янське), Гуманітарним ХАБом Добропільскої громади (м. Кам’янське), арт-партнером, провідним українським виробником професійних художніх матеріалів для живопису ROSA, виданнями «Україна молода» і «Любиме місто».
У межах експонування передбачено культурно-реабілітаційну програму з кураторськими екскурсіями, воркшопами й публічними дискусіями.