22 листопада виповнюється 60 років одному з найвідоміших і найзагадковіших політичних вбивств у світовій історії. В цей день у місті Даллас було застрелено 35-го президента США Джона Кеннеді. Підозрюваного, 24-річного Лі Харві Освальда, колишнього морпіха, було заарештовано за півтори години після злочину. Точніше, злочинів – за цей короткий час він застрелив ще й полісмена, котрий намагався його затримати. А ще за дві доби стрілець вже сам був мертвий – його застрелили у поліційному відділку, в присутності десятків полісменів і журналістів. Причому, на відміну від вбивства президента, смерть ймовірного кілера транслювалась у прямому ефірі. Що ж, Освальд, котрий любив перебувати в центрі загальної уваги, отримав свої хвилини гучної слави. Які стали останніми у його недовгому, але насиченому неймовірними поворотами житті…
Попри те, що минуло вже шість десятиліть, протягом яких всі обставини інциденту щохвилинно досліджували урядові комісії й незалежні експерти, оприлюднено тисячі сторінок документів, безліч питань, пов’язаних з цією справою, залишаються без чіткої й однозначної відповіді. В тому числі, головне: хто реальний вбивця/вбивці і організатори злочину століття?
Версій і теорій щодо цього існує безліч, і як не парадоксально, їх кількість з часом тільки зростає. Вони стали основою тисяч книжок різних жанрів – від наукових досліджень до пригодницьких романів і фантастичних трилерів (не встояв перед інтригуючою темою й сам король жахів Стівен Кінг, його роман «11.22.63» є одним з еталонів розробки теми). Створено сотні фільмів та серіалів. І навіть пісень – мало хто знає, але знаменита композиція Саймона і Гарфункеля «The Sound of Silence» (звуки тиші), що стала одним з гімнів буремного десятиліття шестидесятих і була випущена на платівці навіть в СРСР, створена під враженням від вбивства Кеннеді.
Вочевидь, сьогоднішня ювілейна дата викличе у світі чергову потужну хвилю інтересу до цієї справи, появу нових розслідувань і версій. Але відповіді на головне питання в них точно не буде. Цього не варто чекати, доки не всі документи й матеріали по справі оприлюднені. А значна частина їх, включаючи протоколи багатогодинних допитів Освальда, досі залишаються під грифом «Секретно». Попри обіцянки кожного з наступників вбитого президента, зробити геть усе надбанням громадськості. Вочевидь, на то є дуже вагомі причини…
Несподіваної актуальності давній історії додає те, що Роберт Ф. Кеннеді-молодший, племінник вбитого президента, син його брата, сенатора і кандидата на пост президента Роберта Кеннеді, теж застреленого у 1968 р., збирається балотуватися на пост президента США в 2024 році як незалежний кандидат. І на думку експертів, представник впливового клану Кеннеді може стати серйозним гравцем у напруженій боротьбі між Джо Байденом та Дональдом Трампом, сплутати майже рівні рейтинги.
Капітан торпедного катера
Нагадаємо основні обставини події. Почнемо з біографії жертви. Джон Фіцджеральд Кеннеді народився 29 травня 1917 р. у Бруклайні, Массачусетс, у заможній родині вихідців з Ірландії. Всі його предки були політиками і фінансистами. Навчався у Гарварді спеціальністю «міжнародні відносини». З початком Другої світової війни Джон зголосився добровольцем, але йому відмовляла медкомісія. У серпні 1941 р. він таки потрапив на флот. Після закінчення офіцерських курсів був направлений на Тихий океан, призначений капітаном торпедного катера РТ-109. 2 серпня 1943 р. в районі Соломонових островів катер було протаранено японським есмінцем. Двоє із тринадцяти членів екіпажу загинули, судно затонуло. Решта команди, провівши у воді дев'ять годин, благополучно дісталася невеликого острова. Кеннеді, котрий сам отримав травму хребта, допомагав пораненим. За хоробрість та вміле командування він отримав низку нагород, у тому числі медалі ВМС, Корпусу морської піхоти та служби оборони США, відзнаку «Пурпурне серце».
Після війни Кеннеді збирався стати журналістом, але батько вмовив його продовжити сімейні традиції і йти в політику. Втім, в журналістиці Кеннеді теж себе реалізував – єдиний з американських президентів він став лауреатом престижної Пулітцеровської премії, отриманої за книгу «Профілі мужності». У 1946 р. його було обрано до Палати представників США від Массачусетсу. У 1952 р. за фінансової підтримки сім'ї виграв вибори до Сенату. Наступного року Джон одружився на Жаклін Лі Був'є, кореспонденткою газети «Washington Times». У них народилось четверо дітей, але двоє померли, щойно з'явившись на світ. В історію Жаклін увійшла не лише як дружина 35-го президента США, а й як одна з найстильніших та найелегантніших жінок ХХ ст.
На президентських виборах 1960 р. 43-річний Кеннеді отримав 49,7% голосів виборців, здобувши перемогу над Річардом Ніксоном з перевагою всього 0,2%. 20 січня 1961 року Джон Кеннеді склав присягу, ставши наймолодшим обраним президентом США, а також першим і єдиним американським президентом-католиком.
У зовнішній політиці початок його президентства було ознаменовано невдалою спробою повалити марксистський режим Фіделя Кастро на Кубі висадкою десанту у затоці Кочинос у квітні 1961 р. Апогеєм холодної війни стала Карибська криза 1962 р., коли напруженість між Вашингтоном і Москвою могла призвести до ядерної війни. Сторонам вдалося досягти компромісу – у ході довгих переговорів Кеннеді з Хрущовим домовились про вивезення радянських ядерних ракет з Куби в обмін на демонтаж американських ракет у Туреччині. З початку 1963 р. президент США дедалі частіше висловлювався за покращення відносин з Радянським Союзом. У серпні 1963 р. США, СРСР та Великобританія підписали договір про заборону випробувань ядерної зброї.
22 листопада 1963 р. Джона Кеннеді було смертельно поранено під час поїздки в Даллас. Коли президентський кабріолет, в якому крім Джона і Жаклін Кеннеді перебували губернатор Техаса Джон Конналлі с дружиною о 12.30 проїхав повз велике книгосховище, пролунало кілька пострілів. Точна їх кількість не встановлена. Більшість свідків чули три постріли, інші говорять про 2-4 або 5 пострілів. Перша куля пробила Кеннеді спину і вийшла через шию, поранивши в спину, руку і ногу Джона Конналлі, що сидів попереду. За п'ять секунд пролунав другий постріл. Куля влучила президенту в голову, пробивши вихідний отвір розміром з кулак. Через 5 хвилин поранених доставили до найближчого госпіталю, але дива не сталося. О 13.00 медики констатували смерть президента. Губернатор вижив.
О 14.38 віце-президент Ліндон Джонсон, котрий у момент замаху перебував їхав у кортежі за кілька машин від головної, приніс присягу як 36-й президент США на борту президентського літака в аеропорту Далласа. Через дві доби, 25 листопада о 15.30 Кеннеді поховали на військовому Арлінгтонському національному кладовищі в передмісті Вашингтона.
На той момент його ймовірний вбивця вже сам був мертвий. 24 листопада йому впритул вистрілив у живіт прямо в приміщенні поліцейського управління власник далласького нічного клубу Джек Рубі (Яків Рубінштейн). Лі помер через півтори години, о 13.30, в тій самій лікарні Паркленд, де пройшли останні хвилини життя Кеннеді…
Л. Х. Освальд народився 18 жовтня 1939 року у Новому Орлеані. Батько помер від серцевого нападу за 2 місяці до його появи на світ. Лі та двоє старших братів залишилися під опікою матері. Більше року хлопці провели у дитячому будинку, поки мати не знайшла роботу. У 1944 році сім'я Освальдів переїхала в Даллас. Хлопець ріс замкнутим та агресивним, мав проблеми із законом, кілька разів його виганяли зі школи. Він страждав на дислексію – добре читав, але майже не міг писати. Психіатрична експертиза виявила у підлітка розлад особистості з шизоїдними рисами та агресивними тенденціями.
Слюсар заводу імені Леніна
У 1954 році сім'я повернулася до Нового Орлеану. Не довчившись у школі, Лі у 17 років кинув навчання і записався до Корпусу морської піхоти США. В особистій картці рядового Освальда вказано, що він важив 61 кг при зрості 173 см, вирізнявся рухливістю та нервозністю. Як оператор авіаційної електроніки, мав дозвіл на обробку секретних матеріалів. Лі мав добрі успіхи у стрільбі, набравши у заліку 212 балів, перевищив норматив для снайперів. В армії Лі теж не вирізнявся високою дисципліною. Якось через недбалість примудрився поранити себе з пістолета, за бійку був понижений у званні. Служив на авіабазах Ель Торо в Каліфорнії і Ацугі в Японії в підрозділі, що відповідало за управляння польотами. В армії узявся вивчати російську мову, пройшов спеціальний іспит.
Ці знання йому скоро знадобилися. Освальд давно цікавився комуністичними ідеями, життям у СРСР, і звільнившись в запас у вересні 1959 р., через Фінляндію поїхав до Москви. Відразу по приїзду американець попросив надати йому радянське громадянство. Отримавши відмову, Лі у готелі зробив спробу (або імітацію) суїциду, порізавши собі руки. Одужавши, повторив прохання притулку, додавши, що служив на американській військовій радіолокаційній станції і володіє важливою інформацією. Ймовірно, те що він зміг повідомити кадебістам, виявилось не надто цікавим – Лі дозволили залишитись в СРСР, але громадянства не надали. І направили його не на навчання в московський університет, як він хотів, а в провінційний Мінськ, працювати на радіозавод імені Леніна, де збирали телевізори марки «Горизонт».
Втім, умови американцю створили такі, про які радянські громадяни не могли й мріяти. Будучи простим слюсарем, він отримував значно більше директора заводу – близько 700 рублів на місяць. Це в 7 разів більше тодішньої середньої зарплати . Освальду виділили облаштовану усім необхідним квартиру в престижному обкомівському будинку на вулиці Калініна. За ним закріпили наставника для швидшої адаптації й вдосконалення російської мови. За іронією долі, ним виявився ще один майбутній глава держави – Станіслав Шушкевич. Голова Верховної Ради Білорусі у 1991-1994 роках працював тоді на радіозаводі інженером.
Про це він не говорив, але скоріше за все, його зобов’язали доповідати «куди треба» про зміст розмов з американцем. За Освальдом велося постійне спостереження, він говорив мінським приятелям, що його квартира нашпигована «жучками». Спокійне життя в білоруській столиці молодому чоловікові швидко наскучило, у щоденнику він скаржився на те, що йому нікуди витрачати гроші, на одноманітність та відсутність розваг, обмежених «профспілковими танцями». Втім, саме на танцях Освальд познайомився з 19-річною фармацевткою Мариною Прусаковою, і через місяць одружився. У Мінську Прусакова жила в родині дядька, підполковника МВС, що стало підставою для підозр, що дружиною, так само, як і квартирою, американця забезпечили радянські спецслужби.
Back in the USA
У лютому 1961 року Освальд звернувся до посольства США стосовно повернення на батьківщину. У червні 1962 року, після отримання дозволу, Лі Харві разом із дружиною та новонародженою донькою повернувся до США. Вони оселились в передмісті Далласа, неподалік матері і брата Лі,
завели друзів з числа російських емігрантів.
У квітні 1963 року Лі з родиною пререїхав у рідний Новий Орлеан. Він влаштувався на роботу в кавову компанію, проте більше займався політичною діяльністю – ходив на мітинги, друкував і розповсюджував листівки в підтримку кубинського диктатора Фіделя Кастро, намагався створити і зареєструвати прокубинську громадську організацію. За підробленими документами купив за 30 доларів італійську армійську гвинтівку – карабін «Carcano» калібра 6,5 мм, потім ще револьвер «Smith & Wesson» 38 калібра. 10 квітня Лі здійснив невдалу спробу замаху на відставного генерала Едвіна Уокера, відомого антикомуніста, вистріливши крізь вікно з відстані 30 м. Куля влучила у віконну раму, що врятувало генерала. Про цей випадок Марина розповіла слідству вже після смерті чоловіка.
У жовтні 1963 року у Освальдів народилася друга дочка. За кілька тижнів до того Освальд поїхав до Мехіко, кілька днів оббивав пороги посольств Куби і СРСР, намагаючись отримати дозвіл на повернення в союз, через начебто переслідування ФБР. Радянські представники запропонували написати заяву і чекати на відповідь, мінімум півроку. Така відповідь нервового відвідувача не задовольнила, він обізвав посольських службовців бюрократами, заявив, що від ФБР захиститься сам, і навіть продемонстрував револьвер.
Чорний слід
Освальд повернувся в Даллас і влаштувався на склад навчальної літератури, з вікна якого на шостому поверсі пролунали вбивчі постріли 22 листопада 1963 року . Вранці того дня, йдучи на роботу, Лі залишив дружині 170 доларів і обручку, та взяв довгий паперовий пакет, нібито з карнизами, в якому могла поміститись гвинтівка. Колеги бачили Освальда у книгосховища близько 12.00, за півгодини до трагедії. Згідно офіційної версії, Освальду знадобилося півтори хвилини, щоб сховати гвинтівку в коробках із книгами та залишити місце події. На 2-му поверсі він зіткнувся з поліцейським М. Бейкером і своїм начальником Р. Труллі. Останній підтвердив, що це – місцевий працівник і того відпустили . Освальд спокійно вийшов із книгосховища, пройшов кілька кварталів, сів на автобус, через кілька зупинок пересів на таксі й поїхав до свого помешкання. Взяв пістолет, одягнув куртку і пішов звідти. За милю від будинку патрульний Дж. Д. Тіппіт зупинив його для перевірки. Коли поліцейський почав виходити з авто, Освальд випустив у нього чотири кулі. Свідками вбивства стали не менше десятка людей.
Звідти Освальд поспішив у бік бульвару Джефферсона, ховаючись у дверях будинків при наближенні патрульних машин. Приблизно о 13.30 він зайшов до кінотеатру, не купивши квиток. Касир це помітила й викликала поліцію. Лі чинив опір правоохоронцям, знову витяг револьвер, але офіцер Нік Макдональд зумів його обеззброїти. Останнім фільмом у своєму житті, який дивився Освальд перед арештом, стала військова драма з символічною назвою «Війна – це пекло».
Близько 14.00 Лі доставили до поліцейського управління Далласа. Спочатку йому пред'явили звинувачення у смерті патрульного Тіппіта, наступного дня – у вбивстві Кеннеді. Освальд все заперечував, заявивши: «Я ні в кого не стріляв. Мене заарештували, бо я жив у Радянському Союзі». На допитах Освальд заперечував наявність у нього гвинтівки, навіть коли йому пред’явили фотографію, зроблено Мариною у березня 1963 року, де він позує з гвинтівкою в руках, такою ж, яку після вбивства знайдуть в книгосховищі. Освальд вимагав надати адвоката, і не абикого, а конкретно Джона Абта, головного юрисконсульта компартії США.
Але комуністичного захисника, який був у від’їзді, він не дочекався. 24 листопада в 11.20, коли поліцейські вели Освальда до машини, щоб доставити до в'язниці, Джек Рубі, власник нічного клубу в Далласі впритул вистрілив у Лі, влучивши в живіт. Освальда в несвідомому стані доправили до лікарні, де о 13.07 констатували смерть.
Вбивця, котрого звинувачували у зв’язках з мафією, пояснив свій вчинок бажанням захистити першу леді США від переживань, пов'язаних із судовими процесами. У березні 1964 року Рубі був засуджений до страти і подав апеляцію. 3 січня 1967 р. він помер у тюремній лікарні від раку легень. Освальда поховали 25 листопада 1963 р. на цвинтарі у Форт-Уерті. Надгробний камінь з повним іменем і датами життя було вкрадено. Нині на могилі лежить гранітна плита з єдиним словом – «Освальд». І цього досить – кожному зрозуміло, хто лежить під нею. Лі таки залишив в історії свій слід, хоч брудний і кривавий…
Щоправда, в його вину вірять далеко не всі. Через кілька днів після вбивства була створена спеціальна комісія під керівництвом голови Верховного суду США Ерла Воррена. Комісія працювала майже рік і дійшла висновку, що Кеннеді був убитий одноосібно Лі Харві Освальдом, і що Джек Рубі також діяв самостійно. Основним мотивом Освальда названо «ненависть до американського суспільства». Втім, частина доповіді, близько 900 сторінок, досі не опублікована.
Відпустити минуле
Інші офіційні структури, наприклад Комітет Палати представників США з убивств констатував у 1978 р., що Кеннеді ймовірно був убитий в результаті змови, але не визначив іншу особу, крім Освальда, чи групу, в причетності до вбивства. Також було заявлено, що ЦРУ, КДБ, мафія, а також кілька інших структур, які найчастіше згадують прихильники конспірологічних версій, не були причетними до злочину. Проте їх окремі члени могли брати участь у справі.
Проведені нещодавно опитування свідчать, що переважна більшість, понад 70% американців не вірять в офіційну версію резонансного вбивства. Згаданий племінник вбитого президента, Роберт Френсіс Кеннеді-молодший, котрий збирається наступного року взяти участь у президентських виборах, теж вважає висновки комісії Воррена підтасованими, і що реальний вбивця – зовсім не Освальд.
Вдова останнього, Марина Освальд Портер, уроджена Прусакова, котра підтвердила дала комісії Воррена покази, що підтверджують вину чоловіка, пізніше змінила свою позицію. Вона стала стверджувати, що Лі нікого не вбивав, а став жертвою підстави. Через два роки після смерті чоловіка вона вийшла заміж за американця Кеннета Портера, у них народився син. Марина отримала американське громадянство лише у 1989 р. – влада довго підозрювала її у причетності до радянських спецслужб, і діяльності першого чоловіка. Кілька разів вона приїздила в Мінськ до родичів. Вже багато років жінка уникає цієї теми, заявляючи про бажання забути болісне минуле. Вона відмовляється від контактів із ЗМІ, навіть коли 10 років тому один з телеканалів пропонував їй за інтерв’ю фантастичний гонорар – три мільйона доларів, не зробила виняток. Куплену в мінському магазині обручку Лі Харві, яку він залишив перед тим, як назавжди піти з дому, вона продала на аукціоні за 108 тисяч доларів, додавши записку: «Я хочу відпустити своє минуле».
Її старша дочка Джун Лі веде якийсь бізнес, молодша – Одрі Марина Рейчел стала медиком. Обидві мають сім’ї, теж воліють не згадувати минуле, і не вірять в офіційну версію вбивства.