Колись у Кам’янському, що тоді носило назву Дніпродзержинськ, діяв клуб велотуристів, відомий далеко за межами міста — в області та по всій Україні. Його засновником, ідейним натхненником і душею був Юрій Кролюс — знаний велотурист, кандидат у майстри спорту, людина, для якої велосипед і дорога стали способом життя. Сьогодні цей клуб залишився лише у спогадах. Саме постаті Юрія Кролюса, його характеру, пристрасті до велотуризму та незабутнім подорожам було присвячене засідання краєзнавчого клубу, яке відбулося у Центральній міській бібліотеці Кам’янського.
Перший велоклуб у місті
Про Юрія Кролюса та історію велоклубу розповів відомий кам’янський журналіст і історик Володимир Кашнер.
Велоклуб було створено у 1972 році — це був перший велотуристичний клуб у Кам’янському. Розміщувався він на вулиці Шепетова (нині — Кобзарська) і проіснував понад два десятиліття — до початку 1990-х років.
Юрій Кролюс був одним із найвідоміших велотуристів не лише області, а й України. За свої досягнення він неодноразово отримував відзнаки від Республіканської федерації туризму. Мав звання кандидата у майстри спорту.
Велосипед, що змінив життя
Цікаво, що велотуризмом Юрій Кролюс захопився досить пізно — у 39 років. У молодості він займався велоспортом, а у 1971 році здійснив свій перший велопохід із Дніпродзержинська до Ялти.
Першими членами клубу стала його родина — син Валерій та невістка Валентина. Згодом кількість учасників зросла до кількох десятків.
Маршрути, що вражають
Спочатку клуб організовував походи Україною — Полтавщиною, до Києва та інших міст. Згодом розпочалися справжні великі веломандрівки.
Географія подорожей вражає:
Закавказзя з відвідуванням Тбілісі, Єревана, Баку, маршрути навколо озера Севан, складні походи Таджикистаном, Алтаєм, навколо озера Байкал. Це були надзвичайно цікаві, але й дуже важкі маршрути.
«Я не знаю кращого способу пізнання світу, ніж велоподорожі», — любив повторювати Юрій Кролюс.
Ці слова стали девізом Дніпродзержинського клубу велотуристів.
Майже 3 тисячі кілометрів: шлях до Ленінграда
Окрему увагу Володимир Кашнер приділив велопоходу з Дніпродзержинська до Ленінграда у 1988 році, в якому він брав участь особисто — як журналіст.
— Це було справжнє випробування — майже 3 тисячі кілометрів, — згадує Володимир Кашнер. — Група складалася з шести осіб: четверо кам’янчан і двоє гостей — із Запоріжжя та Маріуполя.
Через перевтому двоє учасників змушені були зійти з дистанції. Втім, Юрій Кролюс, Володимир Кашнер та ще двоє учасників на 26-й день подорожі все ж дісталися міста на Неві.
За час походу вони проїхали шість республік тодішнього СРСР — Україну, Білорусь, Латвію, Литву, Естонію та частину Росії, побували у Києві, Житомирі, Луцьку, Бресті, Мінську, Вільнюсі, Каунасі, Ризі, Таллінні та багатьох інших містах. Сьогодні про цей вело похід нагадують численні фото і газетні вирізки з архіву Володимира Кашнера
Преса тоді назвала їх «шестеро сміливих».
Саме у цій подорожі Юрій Кролюс відзначив свій 56-й день народження, а у 1991 році Федерація туризму України присвоїла йому почесне звання «Кращий велотурист».
Клуб, який не вдалося врятувати
На засідання краєзнавчого клубу прийшов син Юрія Кролюса — Валерій Юрійович. Він продемонстрував присутнім документальний фільм «Наш друг — велосипед», створений разом із дружиною Валентиною.
Валерій розповів, як батько у 1972 році кинув палити, сів на велосипед і поїхав до Ялти, а згодом зрозумів: для далеких мандрівок потрібні однодумці. Так і народився велоклуб.
Він згадав, як відбирали учасників походів, як готували новачків через клуби вихідного дня, як вчили дисципліни, взаємопідтримці та відповідальності у дорозі.
На початку 1990-х, у період масової комерціалізації, клуб втратив своє приміщення. Валерій Юрійович згадує, як невідомі зламали замок у приміщенні клубу, як йому з батьком вдалося врятувати лише велосипеди та частину матеріальної бази. На жаль, подібний клуб у місті так більше і не відродився.
Фільм «Наш друг — велосипед» завершився чорним екраном — як символ того, що разом із відходом Юрія Кролюса завершилася й ціла епоха.
Спадщина, що живе
Юрій Кролюс помер у 2014 році, не доживши лише два тижні до свого 83-річчя.
Сьогодні його справу по-своєму продовжує син. Валерій Кролюс проводить індивідуальні консультації для початківців, ремонтує велосипеди та навчає основам велотуризму. Його Школа велотуризму відкрита для всіх охочих.
Пам’ять про людину дороги, яка відкривала світ з висоти велосипедного сідла, живе — у спогадах, світлинах, фільмах і серцях тих, хто колись вирушив у мандрівку разом із Юрієм Кролюсом.