5 березня виповнилось 70 років від дня смерті «батька народів», «кращого друга фізкультурників» і прочая-прочая-прочая, – Йосипа Сталіна. Звичайно, іронізуємо, а тоді – це стало справжнім шоком для пересічних радянських обивателів, котрі звикли за три десятиліття його правління до політики «міцної руки» і навіть якось призвичаїлись-притерпілись до жахів масових репресій і вічного страху опинитись наступним пасажиром нічного рейсу «чорного воронка». В той же час, чимало передових людей, котрі не втратили здатності до критичного й логічного мислення, зітхнули з полегшенням. Мільйони в’язнів тюрем і таборів ГУЛАГУ – отримали надію на порятунок. Ну а дехто, зокрема, найближчі соратники вождя, – відчули справжнє піднесення від заманливих перспектив, що відкрились попереду, й з азартом відштовхуючи конкурентів, включились в захоплюючу гонитву за владу…
Стрижень конструкції
Якби там не було, смерть тирана, стала позитивною подією не тільки для радянського суспільства, а й всього людства. Це не перебільшення. «Сталін протягом багатьох років був диктатором Росії, і чим більше я вивчав його кар'єру, тим більш мене шокували жахливі помилки, яких він припускався, і та крайня жорстокість до людей та мас, якими він керував. Сталін був нашим союзником у боротьбі проти Гітлера, коли Росія піддалася агресії, але коли Гітлера було знищено, Сталін перетворився на головну загрозу для нас», – так відгукнувся на смерть колишнього союзники Вінстон Черчіль.
Так, позитивні зміни настали практично відразу, – й це можна вважати відповіддю тим скептикам, котрі сьогодні доводять, що смерть нинішнього кремлівського правителя – нічого не змінить, що все вирішує «колективний путін». Як свідчить історичний досвід, в авторитарних системах, з усталеним культом однієї особи, ця особа є центральним стрижнем, на якому тримається не тільки ідеологічна надбудова, а й вся конструкція влади й державного управління. Коло наближених соратників, точніше – спільників, – лише декорація, що має засвідчити колективність управління. Тому після видалення, або випадіння цього стрижня, конструкція миттєво втрачає стабільність і починає розсипатись, мов картковий будинок. «Колективний лідер» розкладається значно швидше, ніж його фізичне тіло в землі, фрагментуючись на ворогуючі між собою елементи, схильні до утворення локальних ситуативних союзів – для боротьби з такими ж ситуативними союзами.
Але все одно – це на користь суспільству, все ж – якийсь рух вперед, потенційна вірогідність позитивних змін, хай не так швидко, як хотілося б. Що набагато краще залізобетонної безнадії диктаторських репресивних режимів в роки їх владної непорушності – що стосується і сталінського, і гітлерівського, й путінського правління. Після смерті Сталіна відразу була скасована так звана «справа лікарів», що мала стати черговою хвилею масових репресій, цього разу спрямованих на євреїв, – аж до виселення всіх представників цієї національності на Далекий схід, до Єврейської автономної області.
Почався перегляд справ і амністування репресованих. Завершилась кровопролитна корейська війна, десятки тисяч радянських «добровольців» повернулись додому. Вочевидь, подібні наслідки матиме й кінець самозваного продовжувача справи Сталіна, «собирателя исконно русских земель» – його клеврети перегризуться між собою за владу, як павуки в банці, наввипередки побіжить просити індульгенцію у Заходу. Коли на кону постануть питання власного виживання – війна в Україні стане їм непотрібною й нецікавою.
І враховуючи, що коло впливових осіб у вищих російських ешелонах, зацікавлених в такому розвитку подій, шириться на фоні відсутності воєнних успіхів, не факт, що путіну вдасться піти з життя, хоча б так, як його кумир і взірець для копіювання. Того хоч і знайшли непритомним, в калюжі власної сечі, та все ж, дали відійти самому, у власному ліжку, в оточенні лікарів і соратників. Для путіна більш вірогідним (і заслуженим!) виглядає фінал інших диктаторів – Чаушеску, Каддафі, Хусейна…
Популярний сюжет
Втім, далеко не факт, що смерть Сталіна була такою природною, тихою та мирною, як зображує її офіційна версія. Альтернативні версії – переважно, різноманітні варіації отруєння, з’явились ще до оприлюднення урядового повідомлення про його смерть. Упродовж семи десятиліть, що минули відтоді, кількість таких версій, а також різноманітних теорій змови, невпинно множилась. На цю тему написано сотні книжок по всьому світу, відзнято десятки телепередач і фільмів – від документальних до сатиричних комедій, остання – англійська комедія 2017 р. з простою назвою «Смерть Сталіна», – здобула чимало фестивальних нагород, і була заборонена в Росії. Не буде перебільшенням сказати, що історія останніх днів і годин життя радянського диктатора увійшла в топ-лист найпопулярніших сюжетів навколоісторичної белетристики та масової культури.
Цьому сприяла відсутність доступу до документів – вони в Росії досі суворо засекречені. Через це, навіть дата смерті Сталіна є предметом дискусій. Крім офіційної – 5 березня, називають 1 березня; усі числа в проміжку з 1-го по 5 число; навіть 18 лютого, – усі звісно, з «залізними» доказами. Але слід мати на увазі: основними, а фактично, – єдиними джерелами, на яких, крім авторської фантазії, базуються різноманітні версії та теорії, що розквітли навколо цієї теми, – є спогади свідків і очевидців. Та й то, викладені вони переважно не в записі, а у вигляді друкованих інтерв’ю. Тобто, у вільному переказі, в кращому разі – у відредагованому та інтерпретованому інтерв’юерами вигляді. Тому доводиться констатувати: вибрати з цього величезного масиву інформації, перемішаного з міфотворчістю, – вірний, або хоча б, найбільш реалістичний варіант, – наразі неможливо. Справа проясниться не раніше розсекречення таємних архівів радянських спецслужб, а доки у владі в РФ перебувають чекісти…
Навіть просто перерахувати та порівняти всі версії смерті Сталіна в рамках газетної статті – абсолютно нереальна задача, – адже існують масивні книжки, присвячені аналізу книжок, виданих на цю тему раніше. Тож спробуємо згадати хоча б окремі моменти найбільш поширених версій. Почнемо з того, що власне, офіційної версії, як такої, виявляється, не існує. Умовно таким можна вважати «Медичне заключення про хворобу і смерть І. В. Сталіна», підписане світилами радянської медицини і опубліковане в радянських газетах 6 березня 1953.
Чейн і Стокс спішать на допомогу
«В ночь на второе марта у И. В. Сталина произошло кровоизлияние в мозг (в левое полушарие) на почве гипертонической болезни и атеросклероза, – говориться в документі. – В результате этого произошел паралич правой половины тела и стойкая потеря сознания. В первый же день болезни были обнаружены признаки расстройства дыхания вследствии нарущения фунции нервных центров. Эти нарушения изо дня в день наростали; они имели характер т.н. периодического дыхания с длительными паузами (дыхание Чейн-Стокса). В ночь на третье марта нарушения дыхания стали приобретать временами угрожающий характер. С самого начала болезни обнаружены также значительные изменнения со стороны сердечно-сосудистой системы, а именно, высокое давление, учащение и нарушение ритма пульса (мерцательная аритмия) и расширение сердца. В связи с прогрессирующими нарушениями дыхания и кровообращеня уже с третього марта появились признаки кислородной недостаточности. С первого дня болезни повысилась температура и стал отмечаться високий лейкоцитоз, что могло указывать на развитие очагов воспаления в легких.
В последний день болезни, при резком ухудшении общего состояния, стали наступать повторне приступы тяжелой острой сердечно-сосудистой недостаточности (колапс). Электокардиографическое исследование позволило установить острое нарушение кровообращения в венечных сосудах сердца с образованием очаговых поражений сердечной мышцы.
Во вторую половину дня пятого марта состояние больного стало особенно быстро ухудшаться; дыхание сделалось поверхностным и резко учащенным, частота пульса достигла 140-150 ударов в минуту, наполнение пульса упало. В 21 час 50 минут, при явлениях нарастающей сердечно-сосудистой и дыхательной недостаточности, И. В. Сталин скончался». Це власне, і все, що повідомили скорботним громадянам. Ні про місце смерті вождя, ні про лікування, яке він отримував, в документі – жодного слова. Натомі познайомили загал з екзотичним терміном «дихання Чайн-Стокса», відразу став мемом.
Відплата
Згодом дослідники на основі спогадів та інтерв’ю учасників і очевидців подій, постарались відтворити їх хід, послідовність та обставини, – хоча й тут існує чимало нестиковок і протиріч. Отже, 28 лютого, за день до смерті, Сталін зібрав у Кремлі коло наближених соратників – Маленкова, Берію, Хрущова та Булганіна. Генсек був відомим кіноманом, і того дня влаштував колегам кіносеанс – дивились американський вестерн з, як виявилось, доволі пророчою назвою «Відплата». Вночі, 1 березня, Сталін, який часто засиджувався до ранку, запросив усіх на пізню вечерю до своєї резиденції в Кунцево, на так звану «Ближню дачу» – колишній маєток графа Орлова. Йосип Віссаріонович з апетитом поїв і випив з усіма молодого грузинського вина «Маджарі». Був у доброму гуморі та чудово себе почував. Нічого не віщувало біди, ніхто й уявити не міг, що ця вечеря стане останньою…
Гості роз'їхалися близько 5 ранку. Сталін пішов до спальні. Охоронцям було суворо заборонено турбувати господаря. Зазвичай він вставав опівдні і давав вказівки прислузі. Але того дня він не вийшов. Охоронці почали хвилюватись, але постукати ніхто не наважився протягом всього дня. Ввечері, о 18-й в кімнаті вождя спалахнуло світло. Всі полегшено зітхнули, але більше ніякого руху не було. Лише близько 22-ї заступник коменданта Лозгачов наважився зайти до покоїв хазяїна, і знайшов того на підлозі,без свідомості, в підмоченій піжамі. Поруч валявся кишеньковий годинник, що зупинився на шостій. Вочевидь, тоді його й вразив удар…
Згідно інструкцій, охорона в першу чергу повідомила найближчих соратників. Близько першої ночі приїхали Берія та Маленков, проте заявили, що товариш Сталін просто втомився і міцно спить, і… поїхали назад. Лише вранці 2 березня, прибули лікарі й діагностували параліч правої сторони тіла.
Останнім часом Сталін взагалі не отримував медичного нагляду, хоч не відрізнявся міцним здоров’ям, – бо не довіряв лікарям. За свідченням доньки, він посилав водія за таблетками до найближчої аптеки, користувався якимись народними засобами. Незадовго до смерті Сталін зав’язав з палінням, хоч курив більше 50 лет. Різке позбавлення від шкідливої звички дало зворотній ефект. Сталін почав набирати вагу, з’явились проблеми з тиском.
Трохи раніше, 21 грудня 1952 р. на Ближній дачі гучно святкували день народження генсека, що виявиться останнім. Донька Світлана згадувала: «Він погано виглядав, мабуть, відчував ознаки гіпертонії. Але лікарів не було, Виноградова було заарештовано, а більше він нікому не довіряв, і нікого не підпускав до себе. Він приймав сам якісь пігулки, капав у склянку з водою кілька крапель йоду, звідкись брав ці фельдшерські рецепти. Але сам робив неприпустиме: за добу до удару парився у лазні за своєю старою сибірською звичкою. Жоден лікар не дозволив би цього». Світлана вважала, що саме через погіршення здоров’я Сталін останніми місяцями двічі заявляв про бажання піти у відставку. Соратники ж прийняли слова господаря за чергову перевірку їх лояльності…
«Хрустальов! Машину!»
Наступні дні Сталін був у комі, іноді ненадовго приходив у свідомість, але говорити не міг. Біля нього чергували лікарі, найближчі соратники, донька. Але це була лише частина безнадійного ритуалу. «Лише одна людина поводилася майже непристойно – це був Берія, – писала Світлана. – Він був збуджений до крайності, обличчя його, і без того огидне, раз у раз спотворювалося від пристрастей, що його розпирали. Коли все було скінчено, він першим вискочив у коридор, і в тиші зали, де всі стояли мовчки навколо одра, було чути його гучний голос, що не приховував тріумфу: «Хрустальов! Машину!». Цю фразу, що стала знаменитою, режисер Олексій Герман взяв за назву для свого фільму, присвяченого цій темі.
Вважається, що версія насильницького характеру смерті Сталіна набула розголосу 1976 року, після виходу на Заході книги відомого історика – емігранта А. Авторханова «Загадка смерті Сталіна». Автор аргументовано доводить, що Сталіна було вбито його найближчими соратниками. Цю точку зору поділяли такі авторитетні історики й політологи, як Ж. Медведєв, Е. Радзинський, А. Піонтковський, Р. Гусейнов, Ю. Мухін, С. Кремльов, Ю. Ємельянов та інші.
При всьому різноманітті окремих епізодів версій про причини хвороби і смерті Сталіна, як основні винуватці організації вбивства, найчастіше називають Берію, Хрущова, Маленкова, Булганіна, комбінуючи їх в різних варіаціях, докладаючи додаткові імена Кагановича, Молотова, Ворошилова, анонімних старих більшовиків.
Іноземні автори стараються додати близького їхнім читачам національного колориту. Так, словенський історик Йоже Пирьєвец стверджує, що Сталіна отруїли вбивці, направлені югославським колегою Броз Тіто, якого він сам намагався знищити. Ізраїльский дослідник Алекс Раскін на підставі факту, що Сталін вмер саме тоді, коли розгорталась «справа лікарів», котра мала стати підставою для масової депортації євреїв, робить висновок – ініціатором і замовником ліквідації радянського диктатора була ізраїльська розвідка «Моссад». Їй вдалось знайти спільників у радянській верхівці, на чолі з Берією, якого згаданий Авторханов вважає грузинським євреєм.
Більшість версій насильницької смерті Сталіна знаряддям злочину називають отруту, менш поширені варіації – крововилив в мозок викликали підкуплені охоронці ударом по голові мішком з піском. Радзінський переповідає неймовірну байку, нібито Сталіна, на якого отрута не дуже подіяла, власноруч додавив Хрущов.
Дещо окремо стоїть версія Орлова і Коломенцева про те, що всі свідчення про те, як важко й довго вмирав Сталін, стосуються не самого Сталіна, а його двійника, який Лаврентієм Берія був примушений відіграти роль вмираючого вождя. І зіграв її так переконливо, що ні діти, ні обслуга, ні лікарі, не виявили (або вдали, що не виявили) підміни. А може, ніякої гри не було – учасники змови не могли ризикувати, тож двійникові Сталіна, а таких було кілька, – вкололи отруту органічного походження, яка розкладається в організмі, розраховану на кілька діб. Тому всі кола пекла – параліч, кому, агонію, смерть, – дублерові довелось не зіграти, а пережити насправді.
Версію з двійником підтверджуює акт патологоанатомічного обстеження. Лікарі, 19 світил радянської науки, не виявили пальців, що зрослися на лівій ступні; пошкодження ліктьового суглоба на лівій руці. Такі дефекти фігурують у прижиттєвих медоглядах генералісімуса. Це може означати, що тіло належало людині, лише схожій на Сталіна, не більше. Тому після смерті Сталіна всю обслугу спровадили подалі від Москви, або взагалі на той світ, наприклад, – І. Хрустальова.
Владні маневри
Але навіщо змовникам знадобились такі клопоти? Прихильники версії дають відповідь: насправді Сталін був неживий вже 1 березня, коли його знайшли охоронці на підлозі без свідомості. Саме тому наближена п’ятірка, приїхавши на місце події, звеліла персоналу дачі не поспішати викликати лікарів – сенсу в цьому вже не було, а їм конче необхідно було виграти час. Для того, щоб вирішити цілий комплекс питань, пов’язаних з транзитом влади, простіше говорячи – поділити її між собою.
І їм це вдалось. Ввечері 5 березня 1953 року, коли Сталін доживав останні години, в Кремлі його вчорашні соратники провели нараду в дуже вузькому колі, яку, тим не менше, в газетах назвуть «спільним засіданням пленуму ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР і президії Верховної Ради СРСР». Там все і порішали остаточно: Маленков стає головою Ради Міністрів, Хрущов – секретарем ЦК КПРС. Берія – першим заступником Маленкова і очолив МВС, до якого приєднали МГБ, військовим міністром залишився Булганін. До вищого керівництва повернули «старих більшовиків», котрі в останні роки Сталіна опинились в опалі: Ворошилов став головою президії Верховної Ради СРСР, Молотов – міністром закордонних справ, Мікоян – заступником голови Ради міністрів.
Звмчайно, далеко не всі представники радянського керівництва виграли від цих перестановок. З президії ЦК КПРС, розширеної Сталіним у 1952 р. до 36 осіб, виключили більшість «новачків». Наприклад, наш земляк Леонід Брежнєв тоді втратив статус кандидата в члени Президії ЦК КПРС і посаду секретаря ЦК КПРС, на яку був призначений особисто Сталіним, котрому подобався «красивий молдаванин». Натомість його перемістили на другорядну посаду заступника начальника головного політичного управління Військово-морського флоту. Через кілька тижнів, внаслідок обєднання відомств армії і флоту, Брежнєв взагалі залишився без роботи. У травні 1953 р. його повернуть на службу в Головне Політуправління Міністерства оборони. 26 червня того ж року, разом з іншими бойовими генералами, він братиме участь в арешті Лаврентія Берія. А у 1964 р. наш земляк сам очолить змову проти іншого фігуранта усіх зазначених версій –Хрущова. Але в цій змові вже не буде ні загадкових смертей, ні арештів – Микита Сергійович поїде на дачу – вести тихе пенсіонне життя й писати спогади. В тому числі, – про смерть Сталіна…