Останнім часом у ЗМІ чомусь все частіше почали згадувати про перехід на літній час. Напевне, через невідання – буде Україна на нього переходити, чи ні. Як відомо, у минулому році Верховна Рада вирішила скасувати перехід на літній час. Здавалося, вже можна було б радіти, що, нарешті, не доведеться з жахом прокидатися вранці й гадати, куди поділась ще одна година сну. Але ж не все так просто! Президент указ так і не підписав, а отже, питання зависло у просторі та часі. Як відомо, стрілки ми маємо переводити вже зовсім скоро - у кінці березня. Часу, як бачимо, залишилося зовсім небагато – менше двох місяців, а ми досі не знаємо - що ж воно буде і що робити далі? Знову будемо переводити годинники, чи просто переводити подих і чекати офіційного рішення? Якщо переводити, то в який бік? Вперед – щоб швидше дістатися світлого майбутнього, чи назад – у ті часи, коли комунальні тарифи були нижчими, а долар не прагнув в космос?
А чи дійсно нам так вже потрібно переводити годинники? Хороше запитання! Можливо, настав час поставити ще краще: а навіщо взагалі ця щорічна гра в «забери у себе годину – віддай назад восени»?
Колись це все придумали для економії електроенергії. Але сьогодні економія в нашому житті виглядає трохи інакше – згадайте рахунки за комуналку, і одразу стане зрозуміло, що найкращий спосіб зменшити споживання світла – це просто не вмикати його. Тому, здається, переведення годинників тут вже не допоможе.
Біологи кажуть, що зміна часу шкодить здоров’ю: збиває біоритми, порушує сон, дратує людей. І це правда! Бо як ще пояснити той факт, що в перші дні після переходу всі ходять сонні, розгублені й не розуміють, чому кави потрібно вдвічі більше? Бо ж людина – не лампочка, яку можна просто вимкнути, потім увімкнути й вона горітиме так само…
Згадався анекдот: коли старому єврею пояснили причини переходу із зимового часу на літній, він сказав: «Тільки уряд може думати, що якщо від ковдри відрізати метр зверху і пришити його знизу, то цю ковдру можна подовжити»... І дійсно, ми щороку відрізаємо у себе годину навесні, щоб урочисто пришити її назад восени – і при цьому думаємо, що стали продуктивнішими, економнішими чи здоровішими.
Ми живемо в країні, де постійно змінюється все: ціни, правила, закони, а подекуди й самі політики. Може, хоч годинник залишимо в спокої? Хай собі стоїть, показує час, і не нагадує нам двічі на рік, що хтось знову вирішив щось покращити.