Отже, міська влада Кам’янського виконала свою обіцянку – демонтований вчора на проспекті Свободи бюст Леоніда Брежнєва вчора ж був установлений на відкритому майданчику біля Музею історії міста, де, як кажуть очевидці, має дуже органічний вигляд, «наче тут і стояв».
Сьогодні, коли пристрасті, хоча й невеликі, дещо вляглися, маємо для початку відповісти тим містянам, які незадоволені цим переселенням, а таких, згідно нашого опитування на сайті і на вулиці під час демонтажу, переважна більшість. За те, що відбулося, місцева влада не несе і не може нести ніякої відповідальності. Є Закон України про декомунізацію, і його треба виконувати, подобається це комусь чи ні. Цей Закон приймала не міська влада і не мер, а Верховна Рада України. Прийняли Закон депутати минулого скликання, а депутати нинішнього – не скасували, а навпаки, підтримали подальшу декомунізацію, дерусифікацію і десовєтизацію (якщо можна так сказати) в Україні, зокрема, і в Кам’янському. Так що всі питання щодо демонтажу бюсту – саме до нардепів, які представляли наше місто в українському парламенті. Нагадаємо, що у минулому скликанні це були Олександр Дубінін та Валентин Дідич, у нинішньому – Ганна Лічман та Олександр Трухін, той самий, що підозрюється у «п’яній» ДТП під Києвом. Саме ці люди повинні були поцікавитися думкою своїх виборців-кам’янчан, а вже потім підтримувати або не підтримувати декомунізацію і десовєтизацію. Тож наука містянам на майбутні вибори – за кого ніколи не треба голосувати.
Взагалі-то, вчорашній «переїзд» бюсту до музею – черговий етап у досить насиченій історії цього монументу. Нагадаємо, відкрили його у травні 1976 року згідно Закону СРСР – бюсти ставили на батьківщині тих, хто отримав звання Двічі Героя Радянського Союзу або ж Двічі Героя Соціалістичної Праці. Брежнєв на той момент вже був Двічі Героєм СРСР, тому на його батьківщині – в Дніпродзержинську (так тоді називалось наше місто) й було встановлено бюст. Відкривав монумент, до речі, ще один наш земляк, Перший секретар ЦК Компартії УРСР Володимир Щербицький (через кілька років і йому поставлять бюст на батьківщині, у Верхньодніпровську).
Яскравої подією в історії монументу був приїзд у наше місто самого Леоніда Брежнєва восени 1979 року. В програмі візиту було й відвідування бюста. Збереглися і свого часу публікувалися дуже цікаві фото: біля монументу офіційні особи міста, області і Києва, охорона та піонери з Почесного караулу. І на тлі бюсту – сам Брежнєв, який виголошує промову, звісно ж, з папірця. Було це досить курйозно, згадався безсмертний фільм Марка Захарова «Той самий Мюнхгаузен» з блискучим Олегом Янковським у головній ролі. Там була сцена, де Мюнхгаузен каже друзям: «Зустрінемось вночі біля пам’ятника». Друзі питають: «Пам’ятника кому?”. Барон відповідає: «Мені!». Так було і в Дніпродзержинську – Брежнєв зустрівся з народом біля монументу самому собі.
Наприкінці 70-х-початку 80-х був ще один цікавий епізод – посеред дня біля підніжжя бюста бачили змію. Як вона там опинилися – чи то сама приповзла зі скверу, чи хтось підкинув, залишилось невідомим. Як невідомо і те, чи була то отруйна гадюка, чи мирний спокійний вужик.
А потім була перебудова, і вже під час її закінчення, восени 1990 року, бюст обляпали червоною фарбою. Зробив це місцевий мешканець, працівник «Міськводоканалу». Чому зробив – він і сам пояснити не зміг. Може, випив зайвого, а може – був зомбований офіційною горбачовсько-яковлєвською пропагандою . У 1990 році СРСР скотився у важку політико-економічну кризу, що згодом призвело до розпаду країни. А Горбачов, Яковлєв та Шеварднадзе, з яких керівники країни були як із лайна куля, намагалися свою власну безпорадність звернути на покійного Брежнєва – мовляв, це не ми винні у дефіциті усього, хаосі та безладі, це наш «попередник» погано правив Радянським Союзом. Був такий епізод в історії бюсту, хоча про нього якось і забули.
Наступного разу про монумент заговорили вже за Незалежності, у 2006 році, коли був 100-літній ювілей з дня народження Брежнєва. Тоді мерія російського міста Новоросійськ офіційно звернулась до влади України і Дніпродзержинська з пропозицією – якщо ви переписуєте історію і колишній Генсек вам не потрібен, продайте бюст нам, називайте ціну. Чому саме Новоросійськ? Бо там у 1943 році, на так званій «малій землі», воював тоді ще політпрацівник Червоної Армії Леонід Брежнєв, тому там хотіли встановити цей бюст. Українська сторона згоди не дала, і бюст залишився на місці. Більше того – у грудні в Дніпродзержинську відзначили 100-літній ювілей відомого земляка, у святкуванні взяли участь і депутати міськради різних політичних поглядів. Тодішній мер Олег Захорольський навіть подякував всім тим, хто відзначав цю дату і підкреслив, що ім’я Брежнєва об’єднало містян хоча б на деякий час.
Після Євромайдану у Дніпродзержинську демонтували пам’ятники Леніну і Дзержинському, перейменували місто в Кам’янське, але бюст Брежнєва встояв. Були навіть групи містян, які висловлювали готовність цілодобово захищати монумент, щоб не дати його зруйнувати. А потім на постаменті почали з’являтись саморобні, написані від руки листівки, в яких люди жалкували за епохою Брежнєва і просили в нього вибачення за те, що облили брудом його ім’я.
Черговий етап був у 2020 році. Тоді у Кам’янському йшла реконструкція скверу по проспекту Свободи, і бюст вирішили перенести трохи нижче, з площі Визволителів вглиб скверу. Місцеві політики, які були в опозиції до мера Андрія Білоусова і збиралися на місцеві вибори, почали вигадувати нісенітниці, які, як кажуть, і на вуха не натягнеш. Мовляв, мер зі своїм оточення продав бюст кудись у Росію, а на місті бронзової статуї встановлена гіпсова підробка. Довелось звертатись до експертів, які спростували цю маячню. До речі, ті вибори політики, які так швидко стали прихильниками Брежнєва й місцевої історії, ганебно програли і перетворились у звичайних політичних трупів, яких ніхто ніколи нікуди вже не вибере.
І от тепер – переїзд до Музею історії міста. Правильно це чи ні – розсудить Її Величність Історія. Хто дійсно несе відповідальність за перенос бюсту, ми вже написали вище.
Можна лише сказати, що за більш як 47 років монумент пережив багату історію – від бездумного поклоніння до забуття й огульного поливання брудом. Це, мабуть, ледве не єдиний пам’ятник в Україні, який двічі переїжджав з місця на місце. Такий собі монумент-рекордсмен вийшов.
І ще один штрих до вчорашнього переїзду. Серед тих містян, що були проти демонтажу, одна пенсіонерка стверджувала, що цей монумент має якесь сакральне значення, бюст захищає наше місто від різних бід – війни, стихії, епідемій тощо. Так це чи ні – ми судити не будемо, бо не спеціалісти у сфері потойбічного. Скоріше за все, вигадки, але… Бюст перенесли учора вдень, а ввечері в місто й область прийшла стихія – гроза, злива, град, ураган. Є руйнування, надзвичайні ситуації, навіть постраждалі. Може, це просто збіг? А то вийшло, як в романі Булгакова «Майстер і Маргарита», коли в Єршалаїм після деяких подій прийшла аномальна негода. Хоча, звісно, Кам’янське – не Єршалаїм…