27 травня виповнилось 100 років від дня народження американського дипломата і державного діяча Генрі Кіссінджера. Радник з нацбезпеки (1969-1975), Держсекретар США (1973-1977), лауреат Нобелівської премії миру 197 р.3, – це лише верхівка айсбергу велетенського масиву його звань і титулів. Протягом десяиліть Кіссінджер займає перший рядок у рейтингу провідних інтелектуалів світу.
Це унікальний ювілей унікальної людини, який не має аналогів. Розміняти другу «сотню» і при цьому залишатись не тільки у здоровому глузді, а серед найвпливовіших політиків сучасності, за прогнозами і коментарями яких полюють провідні ЗМІ, – це з розряду неймовірного і неможливого. Впритул до такого досягнення підійшла королева Великобританії Єлизавета II, яка у 2022 р. поставила рекорд перебування на троні – 70 років, – але до власного столітнього ювілею їй не вистачило 4 років.
Для нас же платиновий ювіляр, справжній динозавр міжнародної політики, насамперед цікавий еволюцією своїх оцінок і поглядів стосовно нинішньої російсько-української війни, які зазнали суттєвих змін – від класичної західної позиції умиротворення агресора, до закликів скоріше прийняти Україну в НАТО. І хоч до кінця вірити в щирість старого хитрого лиса геополітики, не доводиться, – здатність визнавати помилковість своїх поглядів і міняти точку зору – властива далеко не всім політичним діячам. Згадаймо хоча б любительку дешевого газу Ангелу Меркель, котра так і не покаялась ні за північні потоки, ні за блокування прийняття України і Грузії в НАТО у 2008 році.
Футболіст Гайнц
Майбутній політик з’явився на світ 1923 року у Німеччині, в баварському місті Фюрт, в ортодоксальній єврейській родині, й отримав ім’я Гайнц Альфред. Його батько, Луїс Кіссінгер, викладав історію в ліцеї, мати була домогосподаркою. В шкільні роки Гайнц захоплювався футболом, грав за молодіжну команду «SpVgg Fürth», на той час – одну з кращих в країні. Кіссінджер досі є членом клубу й має пожиттєвий абонемент.
У 1938 р., напередодні початку Другої світової війни Кіссінгери, за наполяганням матері,емігрували до США, подалі від нацистської диктатури. Десятки їх родичів загинули від рук нацистів під час Голокосту. Сім’я, яку на американський лад зватимуть Кіссінджерами, за допомогою єврейської діаспори оселилась у Нью-Йорку. Відтоді Гайнц зватиметься Генрі, його молодший брат Вальтер – Уолтером.
Але від німецького акценту позбавитись виявилось значно важче, ніж від імені. У 1973 р., після призначення Кіссінджера державним секретарем президент Ніксон зустрівся з ізраїльським прем'єр-міністром Голдою Меїр.
«От бачите, – жартома звернувся Ніксон до гості, – як все добре складається. І у вас, і у мене міністри закордонних справ – євреї»! Але змагатись у дотепності з нашою співвітчизницею (нагадаємо, Голда Меїр народилась і провела дитячі роки в Києві) було марною справою. «То так, – відповіла вона, – але мій міністр говорить по-англійськи без акценту»!
З тісними, але не завжди простими відносинами двох політиків пов’язана ще одна відома історія. Голда закликала Генрі зробити Ізраїль – батьківщину предків – пріоритетом своєї політики. Кіссінджер відповів: «По-перше, я громадянин США, по-друге, державний секретар, і лише по-третє – єврей». Голда з легкістю парирувала: «Чудово, адже ми в Ізраїлі читаємо – справа наліво»!
Втім, треба зазначити, що Генрі й сам, не ліз за словом до кишені, мав гостре мислення, специфічне почуття гумору, побудоване на іронії та самоіронії. Його жарти й афоризми теж активно цитуються. Наприклад: «Якісь 90% політиків псують репутацію решти»… Або «Для того, щоб бути абсолютно впевненим у чомусь, потрібно знати про це або все, або нічого». «Якщо ви не знаєте мети свого шляху, жодна дорога вас нікуди не приведе». «Не може бути кризи наступного тижня. Мій графік уже заповнений!». І ще пара фраз пізнього періоду: «У своїй книзі спогадів я безмежно відвертий. Про свою першу помилку пишу вже на 850 сторінці»… «Чим більше часу минає з того моменту, як я пішов від справ, тим більше непогрішимим сам собі здаюся»…
Бухгалтер – розвідник
Але повернемося до часів, коли молодий Генрі тільки мріяв про великі діла. Закінчивши школу, Кіссінджер вступив до Нью-Йоркського коледжу, де отримав спеціальність «бухгалтерський облік», поєднучи навчання з роботою. У 1943 р. його призвали до війська. Спочатку направили опановувати інженерну справу, потім – у піхотну дивізію. В навчальному центрі звернули увагу на вільне володіння німецькою, освіченість і кмітливість новобранця й перевели його у військову розвідку.
Генрі брав участь у боях в Європі і ризикованих розвідувальних місіях. Під час американського наступу в Німеччині, Кіссінджера призначили керувати денацифікацією міста Крефельд. Він за тиждень впорався із завданням, виявивши замаскованих нацистів і встановивши цивільну адміністрацію. Потім Кіссінджер, як командир підрозділу контррозвідки, займався розшуком колишніх гестаповців і диверсантів у Ганновері, на території землі Гессен, був нагороджений Бронзовою зіркою.
Протягом 1946 р. Кіссінджер викладав у школі розвідки Збройних сил США в місті Оберурзель. Після демобілізації повернувся в США, вступив до Гарвардського коледжу, і в1950 р. здобув ступінь бакалавра. Як батько, Генрі обрав історичну науку, його дипломна робота на тему «Значення історії», обсягом 388 сторінок і досі утримує рекорд найтовщого диплома за всю історію закладу.
В команді Рокфеллера
Науковим керівником Кіссінджера був професор історії Вільям Елліот, колишній радник президента Рузвельта та віце-президент Ради нацбезпеки США. Він познайомив свого підопічного з тим, як зсередини влаштована американська політична система, і фактично, виписав йому туди перепустку. В тому ж році студент Кіссінджер організував Гарвардський Міжнародний семінар, метою якого було об'єднати молодих лідерів світу в боротьбі проти комунізму в умовах Холодної війни. Завдяки зв’язкам Елліота, захід отримав підтримку ЦРУ, в тому числі, фінансову, і став постійним . Кіссінджер вів семінар з 1951 до 1966 р., і був його директором з до 1971 р.
1952-го він захистив дисертацію на тему «Світ, законність та рівновага: вивчення державної мудрості Меттерніха та Каслрі» та здобув ступінь магістра мистецтв, ще за два роки – магістра філософії. Кіссінджер стає викладачем Гарвардського університету, на кафедрі державного управління. Паралельно з викладанням він поступово інтегрується в оборонно-політичну сферу.
Він очолює «Програму оборонних досліджень», створену для консультування військових та політиків, стає радником Операційного координаційного комітету при Раді нацбезпеки США. У 1955-1956 роках Кіссінджер очолює Центр досліджень ядерної зброї та зовнішньої політики, видає свою першу книгу «Ядерна зброя та зовнішня політика», яка стала бестселером і зробила його знаменитим.
Кіссінджер набув статусу одного із найавторитетніших стратегічних експертів світу. Його запрошують до співпраці такі впливові структури, як корпорація RAND, Weapons Systems Evоluation Group, Arms Control and Disar, Рада національної безпеки, Державний департамент США. Також його включили до правління Фонду братів Рокфеллерів та їх банку «Chase Manhattan Bank». Він організовував передвиборні кампанії свого патрона Нельсона Рокфеллера – губернатора штату Нью-Йорк, коли він тричі висувався кандидатом у президенти від республіканців у шестидесятих, – щоправда, безуспішно. Переможець виборів 1968 року Ричард Ніксон ризикнув запросити Кіссінджера – людину з протилежного табору, на посаду радника з національної безпеки. Той прийняв пропозицію, зберігши при цьому тісні ділові стосунки з Рокфеллером.
Китайський пінг-понг
У 1969-1975 роках Кіссінджер був радником з національної безпеки, з 1973 по 1977 – Державним секретарем США, вперше в історії обіймаючи дві ключові посади одночасно. Він примудрився зберегти крісло Держсекретаря США після Вотергейтського скандалу й відставки Ніксона, за наступного президента Дж. Форда. Що й не дивно, адже успіхи американської зовнішньої політики 1970-х асоціювались не з президентами, а персонально з «хитрим Генрі». Без нього не обходилася жодна важлива подія у світовій політиці. Головним досягненням Кіссінджера у сфері дипломатії вважають покращення двосторонніх відносин США з Китайською Народною Республікою, та з СРСР.
А стартував американо-китайський діалог з секретної місії Кіссінджера. У липні 1971 р., перебуваючи з офіційним візитом у Пакистані, він раптово «захворів» і зник з публічного поля. За попередньою домовленістю Кіссінджер таємно прилетів у Пекін, зустрівся з прем'єром Держради КНР Чжоу Еньлаєм і головою КПК Мао Цзедуном. Це був прорив в американо-китайських відносинах, заморожених після приходу до влади комуністів у 1949 р.
Такою «пінг-понговою дипломатією» Кіссінджер підготував візит Ніксона до Китаю, що відбувся у лютому 1972 р. Тоді в «Таймі» з’явилась цікава карикатура: президент і держсекретар спускаються трапом у пекінському аеропорту, де їх зустрічають Мао і Чжоу Еньлай, і один питає іншого: «Слухай, а що це за хлопець, якого привіз до нас Генрі»?
Розігравши «китайську партію», в ході якої супернику віддали членство в ООН, Вашингтон розпочав московську гру. Перший хід знов був зроблений американцями, за провіреною схемою. Через «вічного» радянського посла Анатолія Добриніна, Кіссінджер встановив конфіденційний канал зв'язку з Кремлем. У квітні 1972 р. він таємно їде до Москви, про що не знав навіть американський посол. Переговори Брежнєва з Кіссінджером, були успішними – радянський лідер підтвердив зацікавленість СРСР у покращенні відносин з США і підписанні договору про скорочення ядерних озброєнь. На Кіссінджера наш земляк справив враження приємної людини й відвертого співрозмовника. Під час наступного приїзду Кіссінджера між двома політиками закріпились приятельські стосунки.
Серед його шоферів був і Брежнєв
З аеропорту Держсекретаря повезли не до Кремля, а до Завидово заміської резиденції Брежнєва. Кіссінджер провів там п'ять днів, його основним співрозмовником був генеральний секретар. Гостинний господар наполегливо запрошував гостя на полювання, попри заперечення, що з його влучністю найбільшою загрозою кабанам – є смерть від старості. А якось запросив на автомобільну прогулянку, сівши за кермо подарованого американцями «Кадилаку», про що Кіссінджер довго потім згадував з жахом. Але відмовитись не міг – в кулуарних бесідах, що супроводжували світські розваги, й закладались основи політики розрядки…
У тому ж 1972 р. відбувся офіційний візит президента Ніксона до СРСР, була підписана низка міждержавних договорів щодо обмеження ядерних озброєнь. Не меншим є внесок Кіссінджера у врегулювання арабо-ізраїльської війни Судного дня. А його заслуги у припиненні В'єтнамської війни були оцінені Нобелівською премією миру 1973 року. Щоправда, ця номінація вважається однією з найбільш сумнівних в історії Нобелівського комітету. Кровопролитна війна тривала ще цілих два роки, через це його партнер на переговорах, північно-в'єтнамський дипломат Ле Дик Тхо, відмовився від премії. Кіссінджер прийняв нагороду, перечисливши кошти сім’ям загиблих військовослужбовців.
Кіссінджер був одним із головних лобістів еміграції радянських євреїв до Ізраїлю і переконав президента Ніксона виторгувати у Брежнєва, в обмін на поставки американського збіжжя, спрощення еміграції громадян за межі Союзу. Завдяки цьому на Захід змогли виїхати близько 100 тисяч радянських євреїв. При цьому Кіссінжеру приписують цинічне висловлювання: «Еміграція радянських євреїв не входить до списку пріоритетів зовнішньої політики США. І навіть якщо їх пошлють до газових камер, це не стане проблемою американців, хіба що гуманітарною».
Член «Світового уряду»
Залишивши держслужбу у 1977 р., Кіссінджер продовжив діяльність у сфері високої політики, як авторитетний експерт, успішний письменник, науковець і бізнесмен. Він викладав у Джорджтаунській школі дипломатичної служби, створив власну консалтингову компанію Kissinger Associate, низку інших комерційних структур. Очолював Національну комісію з Центральної Америки, консультував відомих політиків, державні структури, корпорації.
У листопаді 2002 року був призначений президентом Джорджем Бушем-молодшим головою Національної комісії з розслідування терористичних атак 11 вересня. Кіссінджер пішов з посади голови через місяць, відмовившись надати список усіх своїх ділових партнерів для запобігання конфліктам інтересів.
Він є членом багатьох фондів і організацій, в тому числі таких закритих, втаємничених структур, як Богемський клуб, Більдербергська група, Комітет 300. Ця обставина, а також близькість до Рокфеллерів, дає підстави любителям конспірології вважати Кіссінджера одним із членів таємного «Світового уряду».
За своє столітнє життя Генрі Кіссінджер одружувався двічі. У 1949 р. першою дружиною дипломата стала землячка з міста Фюрт, Аннеліза Флейчер. У них народилося двоє дітей: син Девід та дочка Елізабет. Подружжя розлучилося у 1964 р. Десять наступних років Генрі насолоджувався свободою, вів вільне холостяцьке життя. Його фото навіть потрапило в журнал Playboy під рубрикою «найбажаніший холостяк року». Після цього Мао Цзедун, сам глибоко небайдужий до жіночих принад, глузував з американського політика: «У нашої держави не так багато багатств. Чого в нас вистачає – це жінок. Якщо хочете, можемо подарувати вам – тисяч десять»…
1974 року Генрі створив нову сім'ю з Ненсі Маджіннес – донькою багатого адвоката, теж бакалавром історії. Як і Генрі, вона працювала в команді Рокфеллера. Спільні інтереси сприяли міцності їх союзу, який триває вже майже півстоліття, хоч спочатку пара здавалась дещо кумедною – Ненсі на голову вища за чоловіка.
Війна в Україні. Еволюція поглядів
Кіссінджер знайомий з російським диктатором ще з часів роботи того в пітерській мерії, і загалом зустрічався з ним разів двадцять. Не дивно, що довгий час він перебував в таборі «путінферштейнерів» разом зі Шредером, Оландом, Берлусконі. Після 22 лютого 2022 р. Кіссінджер починає потроху змінювати свою позицію. Він відразу назвав війну в Україні «катастрофічною помилкою Путіна», але водночас переклав частину вини на Захід, за те, що дражнили кремлівського диктатора перспективами (хоч і гіпотетичними) членства України в НАТО.
Під час виступу на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 23 травня минулого року, старий політик висловив думку, що Україна має поступитися частиною території заради припинення війни. Президент України В. Зеленський жорстко розкритикував таку позицію: «З глибокого минулого виринає пан Кіссінджер і каже, що нібито треба віддати Росії шматок України. Щоб не було відчуження Росії від Європи. Таке відчуття, що у пана Кіссінджера на календарі не 2022, а 1938 рік, і він думає, що розмовляє з аудиторією не в Давосі, а в тодішньому Мюнхені». Зеленський нагадав: «У 1938 році, сім'я пана Кіссінджера рятувалася з нацистської Німеччини, коли йому було 15 років. І від нього тоді не чули, що треба адаптуватися до нацистів, замість рятуватися або боротися з ними».
Під тиском критики Кіссінджер сказав, що його не так зрозуміли. Мовляв, він мав на увазі не здачу всіх окупованих українських території, лише «невеликий куток Донбасу, близько 4-5%, та Крим», які повинні мати особливий статус на переговорах. У серпні він вже висловив крамольну для власних попередніх поглядів думку, що до України треба ставитися як до члена НАТО.
У грудні Кіссінджер розвинув нову тему, й заявив, що нейтралітет України більше не має сенсу, війна зняла всі питання щодо членства країни в НАТО. Водночас аксакал геополітики заявив, що продовжує вірити у діалог з РФ, – вочевидь, на порозі власного століття не просто викинути на смітник залишки курсу на покращення відносин з кремлем, просуванню якого присвятив половину життя…
В інтерв'ю The Eсonomist, яке вийшло за 10 днів до 100-річного ювілею, Кіссінджер робить подальші кроки в правильний бік, і відкрито лобіює прийняття України в НАТО: «Зараз я перебуваю в дивному становищі, коли люди кажуть: «Погляньте на нього, він змінив свою думку, тепер він за членство України в НАТО».
При цьому старий лис залишається вірним собі, й намагається продати свою нову концепцію вісм сторонам, стверджуючи, що членство нашої країни в НАТО – в інтересах і росіян, і Заходу. Мовляв, організація стримуватиме Україну, яка перетворилась на найбільш озброєну державу в Європі з найменш досвідченим керівництвом, – від радикальних дій. Наприклад, відвоювання частини своїх територій, наприклад, Севастополя, якщо вони залишаться під окупацією після завершення активної фази війни.
Автор політики Детанту за давньою звичкою продовжує залишати прочиненою хвіртку для діалогу з росією: «Для встановлення міцного миру в Європі Заходу необхідно зробити два стрибки в уяві, перший – це вступ України до НАТО, як засіб стримування й захисту. Другий – щоб Європа організувала зближення з Росією як спосіб створення стабільного східного кордону».
Все ж, еволюція поглядів політика відбувається досить динамічно, особливо на фоні впертого невизнання своїх помилок його молодшими колегами. Тож не виключено, що на другому столітті життя ми почуємо від Кіссінджера радикальні заклики про вирішення проблеми «імперії зла» в стилі президента Рейгана. Якого, він теж, до речі, довго консультував…