Ось уже другу неділю Україна живе в умовах сильних морозів і масованих російських обстрілів. Уперше за три роки повномасштабної війни ворог вирішив зробити ставку на холод — спробував «заморозити» українців, залишивши їх без світла, тепла, води та інших звичних благ цивілізації.
У Кам’янському люди змушені сидіти без електроенергії до 16 годин на добу, в інших містах — по кілька діб без світла й опалення. У квартирах температура ледь сягає +5-7 градусів, вікна промерзають зсередини. Розрахунок ворога був очевидний: виснажити, зламати, довести до зневіри.
Та й цього разу він прорахувався.
Бо українців можна залишити без світла і тепла, але без кмітливості — ніколи. Одні гріються цеглинами, розігрітими на плиті, інші — пластиковими пляшками з гарячою водою. Хтось стратегічно обіймає котів, які раптово отримали статус об’єктів критичної теплової інфраструктури. Ковдри вкладають у кілька шарів, а чай п’ють не заради смаку, а щоб «пара з вух ішла».
У соцмережах розлетілося відео з Києва: після трьох діб без світла й тепла мешканці одного з дворів влаштували справжній пікнік — із мангалом, шашликами та глінтвейном. Сусіди, які роками мовчки їздили разом у ліфті, знайомляться за п’ять хвилин. Світла немає — зате є єдність, тепло від людей і відчуття плеча поруч.
Інше відео — з того ж Києва. Люди влаштували імпровізоване зимове паті просто неба: під пісні Сердючки танцюють, сміються, гріються рухом і радіють життю. Атмосфера майже святкова — ніби й немає війни, але є вперта віра, що життя сильніше за страх.
Ще один кадр — люди виходять із лопатами. Але не для того, щоб розчищати сніг. Вони виходять творити. На білому полотні засніженого майданчика з’являється напис, зрозумілий без перекладу в усьому світі:
«Путін лох, наївся блох».
Кажуть, гріє не гірше за буржуйку. Особливо — душу.
І поки в Україні мороз зустрічають із гумором, взаємною підтримкою та людяністю, у деяких регіонах росії — справжня паніка. Там раптом заговорили про відключення світла, проблеми з теплом, замерзлі будинки й аварії. Ті самі люди, які ще вчора лежали на диванах у теплих, освітлених квартирах — із телефоном у руках і злорадною усмішкою від думки, що «українці мерзнуть у темряві», — сьогодні самі відчули, що таке холод у кістках і темрява в оселях.
І замість сміху — крик.
Замість зверхності — істерика.
Різниця між нами — принципова.
Ми тримаємося. Ми допомагаємо одне одному, жартуємо, підтримуємо сусідів, гріємося разом і не втрачаємо людяності.
А там — страх, злість і розгубленість.
Мороз кусає за щоки, батареї ледь теплі, але наш дух — сильніший за холод. Бо українців не зламає ні темрява, ні зима, ні війна. Нас не зламали ракетами — не зламають і морозами.
Ворог хотів побачити нас зневіреними й мовчазними у темряві.
А побачив — живих, згуртованих і незламних.
І саме це для нього — найстрашніше.